Юний друже!

Намагаючись облаштувати свій побут, люди винайшли та створили тисячі дрібниць, до яких потім настільки звикли, що необхідність в них стала непомітною. Кожна з них може розповісти про себе багато цікавого, з ними пов’язані незвичайні історії. Речі, про які піде мова, це така повсякденна частина нашого життя, що ми навіть і не замислюємося, звідки вони з’явилися і хто їх вигадав. Про деякі з них ми хочемо розповісти тобі. У кожного з них своя біографія, яка скидається на оповідання з пригодами. Зазирни до нашої скриньки знань і ти дізнаєшся багато цікавого про звичайні речі.

Ножиці

Найдавніші ножиці були знайдені археологами при розкопках в Греції. Цим приладдям користувались ще три з половиною тисячі років тому. Ножиці називали „вівчарськими”, тому що були призначені для стрижки овець. Вони походили на пінцет з лезами на кінцях. Більш звичні для нас ножиці з шарнірним механізмом та кільцеподібними петлями на кінцях з’явились пізніше. Найстаріші ножиці в Східній Європі знайдені під Смоленськом, у Гніздові. Виготовлені вони були в Xстолітті. А далі винахід став жити своїм життям. Поступово він удосконалювався: ножиці придбали спеціальності. Одні призначалися для лікарів, другі –для перукарів, треті – для кушнірів. Були такі, що ставали предметами розкоші – із золота та срібла.Французи стали використовувати ножиці в кулінарії: розбирали ними тушки гусей. Німці придумали велетенські сталеві ножицідля допомоги при аваріях на дорогах. Чопорні англійці винайшли ножиці длястрижки газонів. І все ж таки, не зважаючи на всі новинки, звичайні ножиці ще довго будуть служити нам.

Голка

Людина винайшла голку задовго до відкриття металу. Спершу її виготовляли з риб’ячих кісток, проколюючи дірку у тупому кінці кістки. Знайдені давні голки були зроблені з кісток птахів, колючок дерев та кущів. Такими голками первісна людина шила coбi одяг зі шкіри тварин. Металеві голки з’явилися у XVI столітті. На долю голки зміни випадали не часто. Цей простий предмет стійко увійшов у наш побут, став справжнім символом працьовитості. „Голкою та бороною село стоїть”, – казали в давнину. Зараз їх виготовляють зі спеціальної сталі; випускається більше 25 видів голок для шиття. Назви їхні говорять самі про себе: швейні, вишивальні, шорні, кушнірські, мішкові, парусні, хірургічні, тощо.

Дзеркало

Історія дзеркала почалася ще з третього тисячоліття до нашої ери вЄгипті. Сучасне народження дзеркал відраховують з XIII сторіччя, коли вГоландії освоїли кустарну технологію їх виробництва. Перший дзеркальний цехвиник в 1373 році в німецькому містіНюрнберзі. У середньовічній Європі дзеркала коштували дуже дорого і були предметом колекціонування. Тільки три століття по тому майстриВенеції додумалися, як покривати оловом плоску поверхню. Вартість одного венеціанського дзеркала дорівнювала вартості невеликого морського судна. У1500 році у Франції звичайне плоске дзеркало розміром 120 на 80 сантиметрів коштувало в два з половиною рази дорожче, ніж картина Рафаеля. Наші предки відносилися до дзеркал не тільки обережно, але і найголовніше – насторожено, вірячи в їх магічну силу. Так, наприклад, в іспанських селах до плечей дітей прикріплювали крихітні дзеркала, щоб уберегти малюків від заздрісних поглядів і відвернути негативну енергію. Японці вважали, що саме дзеркалам всі нації світу зобов’язані тим, що на землі щоденно сходить сонце. На сьогоднішній день дзеркало стало одним з головних атрибутів сучасного інтер’єру: воно є в кожному будинку і будь-якому громадському приміщенні, чи то школа, салон краси, магазин, лікарня. З дзеркалом пов’язані безліч прикмет і повір’їв, в які люди вірять і намагаються з ним не жартувати.

Окуляри

Як з’явилися окуляри? Невідомо де і коли винайдено вперше окуляри. Є певні свідчення, що ще у Стародавньму Римі було помічено, що через склянку з водою предмети виглядають збільшеними. У Європі, ймовірно, окуляри вперше виготовлено в Італії. Точної дати і імені того, хто винайшов окуляри, історія не зберегла. Але англійський чернець Роджер Бейкон вже в 1266 році винайшов спосіб збільшувати розміри букв в книгах. З цією метою він просто клав на сторінку скло під різним кутом. В деякій мірі це допомагало, хоча і було досить незручно, в порівнянні з окулярами.Перше свідчення про окуляри відноситься до 1352. Ті окуляри складалися з двох лінз, скріплених оправою. Коли стали з’являтися перші друковані книги, то попит на окуляри тільки збільшився. Історики кажуть, що вXVI столітті на півдні Німеччини та півночі Італії існувало багато майстерень з виробництва окулярів.Для людини, що погано бачить, окуляри – це незамінимий предмет повсякденного життя. 

Марки

Поштова марка – цінний папір, що є свідоцтвом оплати поштового відправлення. Використовується шляхом наклеювання на предмет поштової пересилки і наступного погашення поштовим штемпелем. Запровадження наклеюваної поштової марки пов’язують з ім’ям англійського поштмейстераРоуленда Хілла, автора ескізу першої у світі поштової марки, яка увійшла в обіг 6 травня 1848 р. в Англії.Пізніше Всесвітній поштовий союз запровадив правило, що на кожній поштовій марці має бути позначена латинським шрифтом країна. Великобританії, як державі, що перша впровадила поштові марки, було дозволено цього правила не дотримуватися – тому всі надруковані там марки не мають назви держави.Перейнявши почин Англії, почали випускати поштові марки й інші країни. 10 грудня 1857 року було випущено першу загальнодержавну поштову маркуРосії, яка увійшла в обіг наступного 1858 року На ній було зображено державний герб у блакитному овалі, взятому в рамку, на фоні мантії, увінчаної короною. ВУкраїні поштові марки вперше з’явилися в часи створення незалежної Української держави в 1918 році. Творцями сюжетів цих поштових мініатюр були видатні графіки Нарбут Георгій і Середа Антін. Після цього— більш 70 років Україна жила без власних марок, хоча ще 1947 року УРСР стала членом Всесвітнього поштового союзу. Лише з 1992 року в Україні почали друкуватися власні марки незалежної держави.

Сірники

Сірники – це палички, переважно осикові, з головками, що мають у своєму складі запалювальну речовину й енергетичний окислювач. Раніше вогонь отримували механічним способом – через тертя або удар. Перші сірники заявились у Китаї в 577 році. В Європі перші відомості про сірники з’явились у 1530 році. Їх завезли з Китаю мандрівники. В 30-х роках XIX ст.сірники з’явились в Англії. Вони були мало подібні на сучасні. Безпечні сірники почали виробляти спочатку вШвеції (1855 р.). У зв’язку з чим вони дістали назву ”шведських сірників”. У Pocії сірники почали виготовляти в 1837 році в Петербурзі. Але коштували надзвичайно дорого, i простим людям буди не доступні. Бідняки, як i раніше, користувалися кресалом та гнітом. Одну з перших машин для виготовлення сірників винайшов російський вчений Мусін-Пушкін. Та раптом сірники звинуватили у виникненні пожеж i вони зникли. Закрилися фабрики, не дозволялося ввозити сірники з-за кордону. Тільки через 20 років заборону було скасовано. Ми користуємося господарськими сірниками. Є ще спеціальні сірники для моряків i мисливців, які не гаснуть на вітрі та дощі. Є сірники сигнальні, що горять червоним, синім чи зеленим кольором. Їх довжина – півметра. А для розпалювання камінів використовують сірники завдовжки 20 см. Добувати вогонь просто. Та обережно поводитись з ним вміють не всі. Це дуже небезпечно: адже з одного маленького сірника може згоріти цілий дім, великий ліс або пшеничне поле.

ПРАСКА

Пристрій для розгладжування одягу було винайдено дуже давно. В 4 столітті до нашої ери вДавній Греції використовувались способи плісировки одягу з полотна за допомогою гарячого металевого прута, що нагадував качалку. З цією ж метою також використовували злегка оброблені нагріті камені круглої форми або сковорідку, яку для цього нагрівали на гарячому вугіллі.

В Україні з давнини і ще до середини 20 ст. прасування здійснювалося оригінальним способом. Білизна намотувалася на качалку, після чого кілька разів ретельно прокочувалася «рублем» — довгою дерев’яною плашкою з ребрами на нижній поверхні й рукояттю на кінці. Рубель з характерним стукотом перекочував качалку, його ребра при цьому розминали волокна тканини. Це пристосування називалося також«ребрак» або «пральник».

Перша згадка про праску знайдена в книзі розходів царського двору. Запис датується 10 лютого 1636 року. Згадана і описана праска вартістю 5 алтин належала до найпростіших нагрівальних типів. Важила біля 10 кілограмів і була монолітною.

В 18-19 століттях праски являли собою металеві пристрої близької до сучасної форми. Найпоширенішими були нагрівальні праски — вони ставилися в піч або на вогонь і розігрівалися. Ще одна старовинна конструкція прасок – з порожниною всередині, куди завантажувалося вугілля. Таку праску розігрівали, вимахуючи нею вправо-вліво. При цьому повітря через отвори у прасці продувало вугілля і останнє розжарювалося. 

Потім з’явилися праски, в корпусі яких знаходилася металічна трубочка для під’єднання до газового балону, а на кришці праски було розташовано насос.

Значно дорожчими були спиртові праски — в 19 столітті за них давали невелику отару овець. Вони нагадували гасову лампу. Поверхня такої праски нагрівалася спиртом, що знаходився  всередину і який підпалювали за потреби. Через дефіцит спирту таке нововведення довго не проіснувало.

Довгий час праски були недоступні багатьом і вважалися розкішшю.

З появою електрики та розвитком техніки з’явилися електричні праски. З точки зору електротехніки, їх принцип роботи базується на виділенні теплової енергії при проходженні  електричного струму через нагрівальний елемент.

Полегшена праска з електронагрівом з’явилася в 1903 р. завдяки винахідникові Ерлу Річардсону.

В сучасних прасках існує ще невеликий резервуар для води, яка використовується у вигляді пару для більшої ефективності гладження.

Годинник

Довга й багата на пригоди історія годинника. Годинник вдома на стіні, годинник на руці, годинник в мобільному телефоні… А чи знаєш ти, як виник годинник?

Ще в стародавні часи люди створили сонячний годинник. Один з екземплярів такого годинника до сьогодні знаходиться в місті Бердянськ на березі Азовського моря.

З плином часу наші предки винайшли також місячний, водяний, пісочний, масляний та свічковий годинники. Їх використовували аж до 18 ст. Першиймеханічний годинник з’явився ще в 1470 році. Ця модель працювала від енергії пружини і механізму для запуску пристрою.

В середині 19 ст. новим кроком в розвитку годинників стала поява хронометрів – годинникових механізмів, які дозволяли проводити точне вимірювання проміжків часу.

Перший портативний годинник з’явився в Німеччині. Пізніше був винайдений секундний механізм і, відповідно, секундна стрілка. А у 70-х роках 20 століття поширились електронні кварцеві годинники.

Годинник — наш вірний друг. Вчись, друже, будувати своє життя за годинником! Він допоможе тобі упоратися зі всіма справами й не витрачати даремно часу.

ІСТОРІЯ ФЛОМАСТЕРА

Сьогодні важко знайти людину, яка б ні разу в житті не користувалася фломастером, і неможливо знайти канцелярський магазин, де б фломастери не продавалися.

Як ти вважаєш, скільки років фломастеру? Сучасному – більше півстоліття. Але прототипи фломастерів з’явилися дуже давно. В гробницях Стародавнього Єгипту були знайдені мідні трубки особливої форми, всередину яких була вставлена тростинка, просочена чорнилом. Дякуючи тростинці, чорнило витікало не одразу, а поступово. Такий пристрій непогано підходив для писання на папірусі.

Багато років ця ідея не використовувалася людством, і лише в 1942 році японець Юкіо Хоріпредставив винахід, схожий на мідний олівець стародавніх єгиптян, однак він мав спеціальний наконечник, який забезпечував рівномірне і акуратне витікання чорнила.

Японія – країна каліграфії. Пензлик і баночка з тушшю є в кожному японському будинку. Фломастер виявився потрібним: він спрощував каліграфічне письмо і залишав на папері товстий штрих. Правда, виявилося, що новий інструмент не дозволяє наносити на папір штрихи різної товщини. Але для дитячого малювання – як заміна кольорових олівців – фломастер підходить ідеально.

На завоювання всього світу у фломастерів пішло біля 20 років. 17 березня 1960 року різнокольорові фломастери надійшли у продаж в Японії.

Перші роки фломастери продавалися погано. Лише після того, як в США зняли серію рекламних роликів з персонажами діснеєвських мультфільмів, що малюють новинкою, справи у фломастера різко пішли в гору.

У 80-і роки минулого століття фломастери остаточно завоювали світ. Вони продавалися в картонних, пластикових і навіть металевих упаковках. В цей час в Китаї з’являються набори з 72 кольорів.

Вважається, що назва пішла від англійського слова flow – текти. Але існує також думка, що назву кольоровий канцтовар отримав від бренду Flowmaster, під яким випускаються чорнила для фломастерів. У 1990-і роки «фломастер» був посунений в нашій розмовній мові модним словом «маркер», прибулим вже безпосередньо із Сполучених Штатів.

Фломастер – це ціла родина чудових інструментів. До фломастерів відносять власне фломастери, призначені для письма на папері. Маркери для письма по дереву та тканині. Маркери, за допомогою яких виділяють текст. І, з невеликою натяжкою, капілярні авторучки.

Одне із незвичайних застосувань фломастера можна знайти в аптеці. Це антисептичний олівець – маркер, заправлений зеленкою або йодом. Дуже зручна річ, яка не має до письма ані найменшого відношення.

                       Електрична лампочка

В електричної лампочки немає одного-єдиного творця. Історія її появи являє собою цілий ланцюг відкриттів і винаходів, зроблених різними людьми в різний час. Над створенням електричної лампочки працювали російський фізик В. В. Петров та електротехнік П. М. Яблочков. А в 1872 роціросійський інженер, винахідник Олександр Лодигінвинайшов першу лампу розжарювання. Сучасна лампа розжарювання – це втілення саме ідей Лодигіна. Винахідник задумав безпрецедентний у Росії проект електрифікації країни. Перша світова війна й революція 1917 року поставили хрест на його починаннях.

Світова популярність тим часом дістається американцю Томасу Едісону, хоча він не винайшов лампочку, а лише вдосконалив її. На спеціально побудованому полігоні, у центрі якого розташовувалася лабораторія Едісона, він продемонстрував сотні палаючих електричних лампочок, енергія до яких підводилася від центральної динамо-машини підземними дротами. Після цього показу лампочка, створена генієм інженера Лодигіна і його попередників, зрештою завоювала світ.

Папір

Папір – волокнистий матеріал, що являє собою тонкий шар переплетених і зчеплених між собою волокон, що пройшли спеціальну механічну і хімічну обробку. Він використовується для друку, пакування та в різних технічних цілях.

Існує ствердження, що наприкінці 1-го ст. спосіб виготовлення цього матеріалу був відомий у східному Туркестані (в наш час територія Узбекистану). Стародавні китайські літописи пропонують дві версії виникнення паперу. За першою спосіб виготовлення паперу з кори шовковиці, молодих стебел бамбуку та інших видів рослинної сировини в 2-му ст. винайшов імператорський міністр і вчений Цай Лунь (Чай Лунь). За іншою винахідником паперу був раб, виходець зі східного Туркестану. Щоб зберегти в таємниці виготовлення паперу, китайський імператор наказав убити винахідника.

На початку 7-го ст. спосіб виготовлення паперу стає відомим в Кореї і Японії. А ще через 150 років через військовополонених потрапляє до інших країн Азії.

У Європі папір почали виготовляти в 11-12 ст. з ганчір’я. Для розмелювання маси використовували енергію води, тому паперові підприємства споруджували на берегах річок і називали паперовими млинами. У 16-му ст. такі млини працювали на Львівщині, Волині, Чернігівщині та Київщині. Особливо швидко почало розвиватися паперове виробництво після винайдення книгодрукування. Замість паперових млинів почали будувати фабрики.

Зараз сировиною для паперу слугує подрібнена деревина хвойних дерев. А вищі сорти паперу для друкування банкнот і важливих документів роблять із бавовняного та лляного ганчір’я.

Важко уявити наше сучасне життя без паперу, який став не тільки матеріалом для письма та друку, а й вірним помічником людини у всіх її справах.

Мобільний телефон

Зараз важко собі уявити наше життя без мобільного телефону. А 25-30 років тому цей пристрій був великою розкішшю. Саме тоді почалась активна робота по його удосконаленню. Перший прототип мобільного телефону був створений американською компанією Motorola.Винахідником пристрою став інженер Мартін Купер. Але прогрес взяв своє. В 1993 році в світі з’явився сотовий телефон з вбудованим годинником. Через три роки німецька компаніяSiemens почала випускати апарати з диктофоном та кольоровим дисплеєм. В 2000 році в Японії з’явився апарат з фотокамерою. В наш час сотовий зв’язок найрозповсюдженіший із всіх видів мобільного зв’язку, тому часто мобільним телефоном називають сотовий телефон. Хоча мобільними телефонами, крім сотових, являються також супутникові телефони, радіотелефони та апарати магістрального зв’язку. Перераховувати нові функції мобільного телефону, які з’являються в процесі удосконалення, можна дуже довго. Воно продовжується і сьогодні.

ОДИН З НАЙБІЛЬШИХ МУЗЕЇВ СВІТУ

Чи відомо тобі, що найбільше відвідувачів серед музеїв світу має Лувр (Париж, Франція), а на другому місці – Музей мистецтва Метрополітен (Нью-Йорк, США)? До речі, у квітні 2015 року минає 145 років, як було офіційно оголошено про заснування Музею мистецтв Метрополітен, а в березні – 135 років з дня відкриття першого приміщення цього музею. До 1880 року музей працював у великій будівлі школи танцю.

Художній Музей Метрополітен розташований на східному краю Центрального Парку, в кварталі, який іменують Музейною Мильою на Манхеттені. У колекції музею, яка містить експонати від часів класичної Античності та Стародавнього Єгипту до полотен і скульптур практично всіх сучасних майстрів, нараховується більше двох мільйонів творів мистецтва.

Фінансова підтримка Метрополітен-музею спочатку була незначною. Аби мати експонати, пішли шляхом замовлень на копії і відливки з гіпсу. Переломним став 1901 р., коли мільйонер Джейкоб С. Роджерс заповів музею 4 500 000 доларів на придбання дійсно «рідкісних і високохудожніх витворів мистецтва» і суттєвого поповнення наукової бібліотеки музею. Спрацювала довга традиція благодійності, і музей отримав значні фінансові вливання від різних благодійників. Повага до меценатів залишається провідною політикою адміністрації. Імена найвідоміших меценатів викарбувані золотом в одному з вестибюлів музею.

Постійна експозиція музею ділиться на 19 окремих секцій, кожна з яких укомплектована власним штатом зберігачів, реставраторів і вчених.

Безперечною перлиною Музею вважається «Секція Американського декоративного мистецтва», що містить близько 12 000 предметів мистецтва кінця XVII–початку XX століть, виставлених в двадцяти п’яти кімнатах. Центром цієї секції виступає багатюща колекція американського скла, мабуть, найбільш велика і повна у світі.

Основи секції «Мистецтво Близького сходу» були закладені в кінці XIX століття. Розпочавшись з декількох клинописних табличок, ця колекція переросла у величезне зібрання, яке налічує понад 7000 експонатів, представляючи період історії з часів неоліту до сьогоднішніх днів.

Найбільш популярна серед відвідувачів секція«Історична зброя», відома завдяки своїй галереї броньованих фігур. Найбільш помітними є тематичні предмети з Європи і Японії періоду з V до XIX століть. Тут можна побачити зброю і броню з Єгипту, Стародавньої Греції та Риму, Близького Сходу, Африки, Океанії, і обох Америк.

Секція «Мистецтво Африки, Океанії та доколумбової Америки» заснувала група експонатів епохи Перуанської Античності, придбана в 1882 році. В 1969 році знаменитий філантроп Нельсон A. Рокфеллер передав в дар Музею приватну колекцію з трьох тисяч експонатів. Сьогодні секція складається з 11 тисяч предметів і займає територію в 4000 квадратних метрів.

У 1937 році до складу Музею Метрополітен увійшовМузей Мистецтва Костюма, який став його окремою секцією. Сьогоднішня колекція Інституту Костюму складається з 80 000 костюмів і аксесуарів.

Секція «Мистецтво Єгипту» поповнювалася за рахунок пожертвувань власників археологічних цінностей, що власноручно знайшли під час розкопок у Єгипті передані в дар предмети. У цій секції є близько 36 000 предметів, що представляють мистецтво Єгипту та демонструються в сорока тематичних галереях. Серед експонатів музею — сфінкси, скульптури фараонів, рельєфи та стінописи з храмів і поховальних комор, меблі Єгипту, папіруси, ювелірні вироби. Серед найкращих здобутків музею — храм, вивезений з Дендуру. Колекція історичних пам’яток Стародавнього Єгипту вважається найповнішою у світі і найкращою у США.

Секція «Європейського живопису» є відносно невеликою – всього 2200 полотен, проте цінність і всього зібрання, і кожної картини окремо неймовірно висока: музею сьогодні належать, серед всього іншого, 37 полотен Моне, 21 картина Сезанна і 18 творів Рембрандта.

Одна з найвідоміших колекцій Музею – колекція грецького і римського мистецтва, що зберігається в однойменній секції. Вона складається з 35 000 робіт, причому, першим експонатом музею якраз і був римський саркофаг з цієї колекції, який можна побачити і сьогодні.

Ще один відділ музею, що заслуговує згадки, – секція музичних інструментів. У зібранні є близько 5000 музичних інструментів з усіх куточків світу, що робить її найбільшою серед собі подібних. Кістяк колекції, безперечно, складають скрипки Страдіварі, інструменти з дорогоцінних металів з Азії, і найстаріше в світі фортепіано 1720 випуску.

Щороку Метрополітен-музей відвідує понад 6 мільйонів чоловік.

ПЕРШИЙ ЗАГІН КОСМОНАВТІВ

ХХ століття називають століттям космічного прориву. Саме на цей час припадають і перші запуски штучних супутників Землі, і перші дослідження інших планет, і, звичайно, політ людини в космос. А чи знаєш ти, що 55 років тому в СРСР був сформований перший загін космонавтів? Але давай все по порядку…

Початок створення загону космонавтів можна віднести до 1958 року, коли в Інституті авіаційної медицини було розпочато роботу за напрямком відбору та підготовки людини для польоту в космос.

В листопаді 1959 року на раді головних конструкторів приймається рішення почати розробку космічного апарату для людини.

Відбір та підготовка майбутніх космонавтів були доручені Військово-повітряним силам (ВПС) Збройних Сил СРСР. У космонавти відбирали військових льотчиків-винищувачів віком до 35 років, зростом до 175 см, вагою до 75 кг, з відмінним здоров’ям.

Сам відбір розпочався в серпні 1959 року.Спочатку були переглянуті медичні книжки 3461 льотчика. Для співбесіди відібрали лише 347 чоловік.

Одним із основних принципів відбору була строга добровільність. На співбесіді, за спогадами космонавтів, багатьом ставили питання: «На новій техніці політати хочете?» Після співбесіди та першого медичного обстеження кількість претендентів в загін космонавтів зменшилась до 206.

Потім потяглися місяці очікування. За цей час відмовилось від участі в конкурсі ще 52 людини. Після посиленого клінічного та психофізичного обстеження на наступний етап відбору пройшло лише 134 льотчики.

11 січня 1960 року була організована спеціальна військова частина №26266, завданням якої була підготовка космонавтів. Згодом ця частина була перетворена у Центр підготовки космонавтів. На початок березня 1960 р. була відібрана група з 20 майбутніх космонавтів.

7 березня 1960 року до першого загону космонавтів було зараховано дванадцять осіб: Іван Анікєєв, Валерій Биковський, Борис Волинов, Юрій Гагарін, Віктор Горбатко, Володимир Комаров, Олексій Леонов, Григорій Нелюбов, Андріян Ніколаєв, Павло Попович, Герман Титов та Георгій Шонін. Пізніше до цього загону космонавтів були зараховані: Євген Хрунов, Дмитро Заїкін, Валентин Філатьєв, Павло Бєляєв та Марс Рафіків. Валентин Бондаренко загинув, а Валентин Варламов та Анатолій Карташов були відраховані із загону до закінчення ними космічної підготовки.

У першому загоні космонавтів були 9 льотчиків ВПС, 6 льотчиків ППО і 5 льотчиків морської авіації (ВМФ).

В зв’язку з тим, що вести одночасно підготовку всіх 20 слухачів не дозволяла матеріальна база, яка тільки створювалася, влітку 1960 року була виділена група з 6 чоловік, що проходила загальнокосмічну підготовку першочергово. Серед них був і Юрій Гагарін, який і став першою людиною, що полетіла в космос.