Вірші українських поетів

Тарас Шевченко

***

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне вербою

Червону калину;

На калині одиноке

Гніздечко гойдає,–

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.

Леся Українка

УЖЕ ВЕСНЯНЕ СОНЦЕ ПРИПІКАЄ

Уже весняне сонце припікає,

вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить,

в червоні черевички убереться

і людям одмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками вже плавлють

на чистім плесі каченятка дикі.

Олена Пчілка

ЦІКАВА КАЗОЧКА

(Безконечна)

– Був собі дід Нетяжка,

Була у нього синя сермяжка,

На голові шапочка,

На спині латочка.

– Чи хороша моя казочка?

– Хороша,– відповідає слухач.

– І ти кажеш «хороша»,

І я кажу «хороша». 

Був собі дід Нетяжка,

Була у нього синя сермяжка,

На голові шапочка,

На спині латочка.

– Чи хороша моя казочка?

– Погана!

– І ти кажеш «погана»,

і я кажу «погана».

Був собі дід Нетяжка,

Була у нього синя сермяжка,

На голові шапочка,

На спині латочка.

– Чи хороша моя казочка?

– Відчепись!

– І ти кажеш «відчепись»,

І я кажу «відчепись».

Був собі дід Нетяжка,

Була у нього синя сермяжка,

На голові шапочка,

На спині латочка.

– Чи хороша моя казочка?

«Слухаюча голова» мовчить.

– І ти мовчиш, і я мовчу. 

І так далі спочатку.

Тамара Коломієць

ОЛІВЦІ

Є дверцята у пеналі

Дивовижні, небувалі:

Як відчиняться вони,

То з самої глибини

Вибігають молодці –

Кольорові олівці.

Починають пустувати,

На папері малювати:

Синій – жабку,

Жовтий – курку,

А зелений – кицьку Мурку,

А червоний – слоненя,

А коричневий – коня,

Довгогривого, гнідого...

Тут зелений зирк на нього:

– Що таке? Ану покинь!

Некрасивий в тебе кінь!

Бач, яка у мене Мурка,

Синя жабка,

Жовта курка,

І червоне слоненя!..

Ми поправимо коня –

Зробив гриву золотисту,

Помережане сідло,

Щоб усе було барвисте,

Як веселка, щоб цвіло!

Анатолій Костецький

КВІТКОВІ СНИ

Кожній квітці навесні

кольорові сняться сни:

кульбабі сняться жовті,

тюльпанові – червоні,

і дуже-дуже голубі

дзвіночку лісовому.

Бузку бузкові сняться сни,

волошці – волошкові,

ромашці – срібні від роси,

фіалці – фіалкові.

В. Тименко

***

Любить Пензлик мій до свята

Собі чубчик фарбувати.

Він у райдугу пірнає

Кожний колір називає:

Це червоний, жар неначе,

Це оранжевий, гарячий.

Жовтий – як пшениця в полі.

Мов трава – зелений колір.

Голубий – як у краплині.

А наступний колір – синій.

Синій колір – ніби річка.   

Фіолетовий – як нічка.

Скільки всього кольорів

Назвав Пензлик дітворі?

Тамара Коломієць

НЕБИЛИЦЯ

Що? У зими на порозі

Цвітуть маки на морозі?

А у літа на печі

Замерзають калачі?

А у весни коло поля

Листя скинула тополя?

А в осені коло стежки

Вбралась верба у сережки?

А ми стали коло хати

Та й не можем розібрати:

– Кому іти рибу пасти?

– Кому воду в копи класти?

– Кому піски молотити?

– Кому сніги волочити?

Марійка Підгірянка

БЕЗКОНЕЧНІ КАЗОЧКИ

Скажу, дітки, вам казку:

Приніс зайчик дров в'язку,

Поколов їх дрібненько,

Зварив юшку швиденько.

Юшка була солодка –

Моя казка коротка.

Скажу, дітки, і другу:

Прибіг котик із лугу,

Ліг, собі серед печі,

Муркотів дивні речі.

Дасте бубликів в'язку –

Докажу вам ту казку.

Ще б і третю сказала:

Мушка в хаті літала,

У сметану влетіла,

Вийти звідти не вміла.

Далі – далі не можна,

Бо це казка тривожна.

Ба, ще й знаю четверту:

Був горобчик упертий,

Дзьобав скирту він спритно:

– Змолочу усе жито!

Чи змолотить – не знати,

Доведеться чекати.

Ще послухайте й п'яту:

Вбіг хлопчина в кімнату,

У болоті по вуха,

Бо він мами не слуха.

А що далі – не знаю,

Хіба маму спитаю.

Скажу шосту вам завтра,

Сьому й восьму позавтра,

У суботу дев'яту,

А в неділю десяту.

Певно, будете раді

Казочок цих громаді.

Леонід Глібов

ХИМЕРНИЙ МАЛЕНЬКИЙ

Химерний, маленький,

Бокастий, товстенький

Коханчик удавсь;

У тісто прибрався,

Чимсь смачним напхався,

В окропі купавсь.

На смак уродився,

Ще й маслом умився,

В макітрі скакав...

Недовго нажився,

У дірку скотився,

Круть-верть – та й пропав.

Хотів був догнати –

Шкода шкандибати:

Лови не лови!

А як його звати –

Лінуюсь сказати,

А нуте лиш ви!

«То ж, діду коханий,–

Вареник гречаний!»

Кричить дітвора.

Чому не вгадати!

Не бігать шукати

Такого добра.

***

Що за звір у тиху нічку

Понанизує кислички

На свою колючу спину,

І несе собі в хатину,

Щоб ген-ген біля річки,

Де берізки та дуби…

А на ньому піджачок,

Тканий з гострих гілочок,

Звір відомий… (Їжачок)

Наталя Забіла

СТОЯЛА СОБІ ХАТКА

Стояла собі хатка – 
Дірявий чобіток. 
А в ній жила бабуся, 
Що мала сто діток.

Така була сімеєчка, 
Сімеєчка мала! 
Ніяк із нею впоратись 
Бабуся не могла.

Пішла бабуся на город 
По моркву й буряки, 
Пішла вона до пекаря 
По хліб та пиріжки.

А сто дітей – не ледарі, 
Пішли збирати хмиз. 
Усі взяли по гілочці 
Й набрали цілий віз.

Води взяли по крапельці – 
І повний казанок! 
І наварила борщику 
Бабуся й сто діток.

А потім сто цеглинок 
Вони принесли вмить, 
І склали з них будинок, 
І стали в ньому жить.

А потім сто зернинок 
Поклали в землю в ряд. 
І виросли з них квіти, 
І став квітучий сад!

А якби та бабуся 
Не мала сто діток, 
Була б і досі хатка – 
Дірявий чобіток!

Ганна Чубач

ПОВЕРНУЛИСЯ ГУСОНЬКИ РАНО…

Повернулися гусоньки рано,

А земля

Ще у біле убрана.

Повернулися гуси додому,

Принесли

З моря краплю солону.

Посідали

І мовчки голосять –

Позмерзали

У ніженьки босі.

Ой ви гуси,

Гусяточка сірі,

Чом так рано

Сюди прилетіли?

Гуси низько

Голівоньки хилять.

Гуси тихо

У відповідь квилять:

«Як журитися

В краї чужому,

Краще мерзнуть

У рідному домі».

Володимир Самійленко

З ВЕСНЯНИХ ПІСЕНЬ

Веселиться земля,

Зеленіють поля,

Розвилися гаї і дуброви;

Соловейко в садку

Тьохка пісню дзвінку;

Од квіток дух несеться чудовий.

А повітря легке

І проміння палке

В серці мрії роєм підіймають;

І мов сила нова

У грудях прибува,

І в душі якісь співи лунають.

Все збудилось од сну,

Зустрічає весну...

І розкішна природа Вкраїни

У величній красі

Вабить погляди всі,

Наче личко вродливе дівчини.

Наталя Забіла

ЛІЧИЛОЧКА

Одна маленька дівчинка

пішла гуляти в сад.

Там дві зелені яблуньки

край тину стали вряд.

Під вітами три квітоньки,

чотири будяки.

Над ними п'ять метеликів

ведуть свої танки.

Шість коників змагаються –

хто вище всіх плигне?

А сім пташок цвірінькають,

вітаючи мене.

До тину між деревами

драбину я припну,

угору по драбиночці

аж вісім раз ступну.

У мене дев'ять друзів є,

покличу їх мерщій

і десять стиглих яблучок

складу у кошик свій.

Смачних рум'яних яблучок

нам вистачить усім:

я друзям дам по одному,

сама десяте з'їм.

В рідній школі рідне слово

Олександр Олесь

РІДНА МОВА В РІДНІЙ ШКОЛІ!

Рідна мова в рідній школі!

Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче, і миліш,

І дорожче в час недолі?!

Рідна мова! рідна мова!

Що в єдине нас злива,–

Перші матері слова,

Перша пісня колискова,

Як розлучимось з тобою,

Як забудем голос твій,

І в вітчизні дорогій

Говоритимем чужою?!

Краще нам німими стати,

Легше гори нам нести,

Ніж тебе розіп'ясти,

Наша мово, наша мати!

Ні! В кім думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить:

«В рідній школі рідна мова!»

І спасе того в недолі

Наша мрія золота,

Наше гасло і мета:

Рідна мова в рідній школі!

Грицько Бойко

ПРО ЮРУ І ФІЗКУЛЬТУРУ

Щось із Юрою не те:

Щось наш Юра не росте...

Він такий у нас тоненький,

Хворобливий і худенький,

Мов заморене курча,–

Одноліткам до плеча...

Та чи знаєте ви те,

Чом наш Юра не росте?

Подивіться: він з дружками

Мчить по вулиці з книжками.

– Звідкіля біжиш ти, Юро?

– Я тікаю з фізкультури!

Марійка Підгірянка

***

Чистенькі віконця

Сміються до сонця.

Діточки довкола.

Наша люба...

(Школа)

Дмитро Білоус

ДИВО КАЛИНОВЕ

Як прислів’я чудове,

йде від роду до роду,

що народ – зодчий мови,

мова – зодчий народу.

Ліна Костенко

ОСІНЬ

Осінній сад ще яблучка глядить,

листочок-два гойдає на гілляках.

І цілу ніч щось тихо шарудить,

і чорні вікна стигнуть в переляках.

Між стовбурами пробігав тінь»..

А у світанків очі променисті.

То білий кінь,

то білий-білий кінь

шукає літо у сухому листі.

ОЙ СПИ, ДИТЯ, БЕЗ СПОВИТТЯ

(Українська народна колискова)

Ой спи, дитя, без сповиття,

Поки мати з поля прийде

Да принесе три квіточки:

Одна буде дрімливая,

Друга буде сонливая,

А третяя щасливая.

Ой щоб спало, щастя мало,

Да щоб росло, не боліло,

На серденько не скорбіло!

Ой рісточки у кісточки,

Здоров'ячко на сердечко,

Розум добрий в головоньку,

Соньки-дрімки у віченьки!

ОЙ ЛЮЛІ, ДИТИНО

(Українська народна пісенька)

Ой люлі, дитино

Поїдемо по сіно

Ти там будеш коні пасти

А ми будем сіно класти...

РІЙ ГУДЕ

(Дитяча народна гра)

Дійові особи: старша бджола, ведмідь, інші бджоли.

Рій гуде, рій шумить

Рій до вулика спішить.

Гей, ведмідь, дорогу дай

І бджілок не зачіпай!

До барлогу краще йди,

Щоб не трапилось біди.

Геть ведмедя!

Грицько Бойко

БІЛЧА

Білча

В дуплі

Горіх

Хова.

Прийшла

Пора

Горіхова.

Грицько Бойко

БУСОЛ

В сінокосах,

В срібних

Росах

Заросився

Бусол

Босий.

Сонце

Блисне –

Бусол

Висхне.

ОГІРОЧКИ

(Українська народна пісенька)

Зеленїі  огірочки,

Стеліться, стеліться.

Чи великі, чи маленькі,

Не рвіться, не рвіться.

 Мої милі огірочки ,

 Жовтий цвіт. (Двічі)

Звивайтеся до купочки,

 Жовтий цвіт.  (Двічі)

Повилися  огірочки

В зелені попліточки,

То ся в’ють. (Двічі)

Чи великі, чи великі,

То ся рвуть. (Двічі)

Максим Рильський

ВОСЕНИ

Восени прилітають невідомі птиці,

З дивним криком падають на ріку,

І стрілець сам не знає: може, то тільки сниться,

Що весною він бачив саме таку.

Восени кожен день – якась відміна:

То зів'яла стеблина, то зелений пожовк...

Восени розумнішою стає людина

І ще м'якшим – трави прим'ятої шовк.

Восени залягає риба в ковбанях,

Щоб немудрі якісь бачити сни...

Осінь, звісно, пора розмов останніх,–

Але й сходить пшениця теж восени.

Вадим Скомаровський

НЕПОСИДЬКО-ВІТЕРЕЦЬ

Де не взявся вітерець, 

непосидько-пустунець,

заходився коло хати

жовте листя підмітати,

листя те, що натрусив

уночі з колючих слив.

Вадим Скомаровський

ЛІСОВА КОЛИСКА

Стежка, озеро, стіжок –

все у падолисті,

і в гніздечку для пташок

задрімав сухий листок,

наче у колисці.