Батьківські збори

 

2 клас

Тема: ВАШІ ДІТИ – ДРУГОКЛАСНИКИ

Мета: розповісти батькам про особливості другокласників, їхню самооцінку, про вплив батьків на становлення особистості дитини; показати значення шкільної оцінки в житті дитини; формувати культуру батьківського сприйняття навчальних умінь своєї дитини; дати батькам поради щодо контролю за виконанням домашніх завдань школярами.

Хід зборів

Бесіда вчителя

- Шановні батьки!

У другий клас діти приходять вже «бувалими» школярами. Період адаптації дитини до систематичного навчання, до нових обов’язків, нових стосунків із дорослими й однолітками скінчився. Тепер маленький школяр досить добре уявляє, що чекає його в школі. Давайте спочатку поговоримо про особливості самооцінки другокласників.

Очікування другокласників багато в чому залежить від того. Наскільки успішним був для них перший рік навчання: «Думаю, що вчитимуся так само добре, як у першому класі»; «Минулого року в мене не все добре виходило. Писав погано. Тепер іще не знаю, як зможу».

Схожі надії та сподівання є і в батьків другокласників.

Самооцінка відображає знання людини про себе та її ставлення до себе. Вона складається з урахуванням результатів власної діяльності та оцінок із боку інших людей. В основі позитивної самооцінки школяра лежать його власні успіхи у навчанні, а також позитивне ставлення до нього з боку близьких дорослих.

Молодший шкільний вік є вузловим у становленні самооцінки. Вона стає розвиненішою, зрілішою, більш структурованою, ніж у першокласників, і водночас більш цілісною.

Це пов’язано з включенням дитини в процес систематичного навчання. «У школі дитина виступає об’єктом перманентних соціально-нормованих оцінок, що спонукає її до активного пошуку шляхів відповідності цим оцінкам. Ця ситуація «повертає» дитину на себе, формує потребу в самооцінці, озброює способами оцінювання та критеріями оцінок, учить порівнювати з ними власні вчинки. Усе це сприяє становленню в дитини внутрішньої оцінки позиції, розвитку ставлення до власної особистості як особливого об’єкта пізнання».

Самооцінка другокласників і першокласників у навчальній діяльності істотно відрізняється. Більшості першокласників властива висока самооцінка. Дитина-першокласник вважає себе «хорошою», «розумною» й позитивно оцінює свої шкільні успіхи вже лише тому, що вона дуже старалася, хотіла зробити правильно.

Тим часом у другому класі в багатьох дітей самооцінка у навчальній діяльності різко знижується. Пізніше, у третьокласників, рівень самооцінки знов підвищується. Це явище отримало назву «феномен других класів».

Зниження самооцінки в другокласників пов’язане з підвищенням критичності школярів до себе, їхньою зростаючою здатністю орієнтуватися на якість результатів своєї навчальної роботи. Проте можливості дітей в оцінюванні результатів своєї праці ще досить обмежена, вони ще лише вчаться цього складного вміння. Звідси й виникають невпевненість у собі, зниження самооцінки.

Ускладнюючим чинником є й те, що критерії , за якими оцінюються результати навчання, для дітей недостатньо ясні й багато в чому невизначені.

У зв’язку з цим потребує обговорення проблема шкільних оцінок і ставлення до них дітей та батьків.

У другому класі, так само як і в першому, існує вербальна форма оцінювання, тобто оцінка не ставиться, а лише обговорюється якість виконання того чи іншого завдання. Учитель за власним бажанням оцінює учня словами: «Молодчина», «Розумничок», «Молодчага», «Чудово!» тощо.

Як правило, у шкільній практиці вчителі обмежуються лише «оголошенням», не даючи розгорнених коментарів до такого оцінювання. І тому змістовний зв’язок між результатом власної навчальної роботи та отриманої за неї вербальною оцінкою залишається прихованим для маленького школяра. Він не завжди розуміє, чому вчора отримав «Молодчина», а сьогодні – «Добре».

Батьки також рідко пояснюють дитині зв’язок між такою оцінкою та якістю виконання навчального завдання. Самі вони в цілому розуміють, чому робота оцінена так, а не інакше, і в більшості випадків згодні з учителем.

Виходить, що вчителі й батьки досить успішно взаємодіють один з одним за допомогою вербального оцінювання, використовуючи його як зворотний зв’язок, однак потреби й інтереси школяра при цьому не враховуються.

Проте без допомоги дорослих дитина не в змозі правильно виділити критерії оцінювання своєї роботи. У результаті оцінка не виконує своєї ролі, набуває для дітей особливого значення, перетворюється на шкільного ідола, про якого писав В.О.Сухомлинський: «З перших днів шкільного життя на тернистому шляху навчання перед дитиною постає ідол – оцінка. Для одного малюка вона добра, поблажлива, для іншого – жорстока, безжалісна, невблаганна. Чому це так, чому вона одному протегує, а іншого тиранить – дітям незрозуміло, адже семирічне дитя не може зрозуміти залежність оцінки від своєї праці, від особистих зусиль – для нього це поки що недосяжно. Учень прагне задовольнити або – у гіршому разі – обдурити ідола й поступово звикає вчитися не задля особистої радості, а задля оцінки».

На жаль, батьки свідомо або мимоволі вибудовують своє ставлення до дитини залежно від її успішності, від оцінок. Діти уловлюють цей зв’язок швидше, ніж дорослі: «Мама не дуже мене любить, бо я не завжди «десятки» отримую».

Психолог Ш.О.Амонашвілі склав дуже влучні соціальні портрети оцінок. Їхні назви говорять самі за себе: тріумфальна «п’ятірка», обнадійлива «четвірка», байдужа «трійка», гнітюча «двійка», нищівна «одиниця» (за п’ятибальною системою оцінювання).

Батьки, вибудовуючи своє ставлення до дитини згідно з її оцінками, особливо якщо ці оцінки не відповідають їхнім очікуванням, ускладнюють формування її адекватної позитивної самооцінки, сприяють появі в неї невпевненості в собі, заважають розвиткові інтересу до навчання.

Батькам слід пам’ятати про те, що в навчанні важлива не стільки оцінка, скільки реальні знання та вміння учня, його працьовитість, відповідальність, потреба в здобутті нових знань. Окрім того, необхідно враховувати те, що успішність дитини в навчанні визначається безліччю чинників. Не останню роль серед них відіграє віра батьків у можливості свого маляти, а також їхня здатність надати йому реальну допомогу в навчанні.

А тепер поговоримо про допомогу батьків дитині під час виконання домашніх завдань. Чому така допомога нерідко є неефективною? Давайте спробуємо з’ясувати причини.

У початковій школі батьки надають своїй дитині не лише моральну та емоційну підтримку, але й активно допомагають їй у домашній навчальній діяльності.

Однією з важливих умов успішності домашньої навчальної роботи молодших школярів є співпраця дитини з батьками, найчастіше з матір’ю. Проте нерідко подібна співпраця виявляється недостатньо продуктивною не лише в плані засвоєння дитиною навчального матеріалу, але й і з точки зору розвитку її особистості.

Причини неефективності повчальних дій матері можуть бути різними. Одна з них, не найочевидніша для батьків, але така, що зустрічається нерідко – незбіжність стилів (стратегій) пізнання дитини й матері.

За участю матері в підготовці домашніх завдань реалізується принцип індивідуальної роботи з дитиною. Це вимагає від матері не стільки володіння спеціальними методичними прийомами, скільки розуміння особливостей пізнавальної діяльності дитини й уміння співвідносити з ними свій власний стиль пізнання. Зробити це буває непросто.

Багатьом батькам добре знайоме відчуття безпорадності, що охоплює їх після багатократного і, як з’ясовується, безрезультатного пояснення дитині нового або важкого матеріалу. Дорослим важко уявити, чому дитина не може зрозуміти те, що їм самим видається таким простим та ясним.

Як дитині, так і дорослому буває нелегко вловити чужу логіку міркування, включити нове знання в картину світу, що вже склалася, побачити обговорювану проблему з точки зору співрозмовника. Така незбіжність стилів пізнавальної діяльності отримала назву «когнітивний (пізнавальний) дисонанс».

Спеціальні психологічні дослідження показують, що незбіжність когнітивних стилів молодшого школяра та його матері впливає на успішність їхньої спільної навчальної роботи.

За якими ж параметрами можуть збігатися (або не збігатися) когнітивні стилі матері й дитини? Найважливіші з-поміж них такі:

·        спрямованість у вивченні матеріалу: від спільних закономірностей до конкретних прикладів або, навпаки, рух від фрагментів до цілого, від елементів до системи;

·        уміння пов’язувати новий матеріал з уже наявними знаннями;

·        форма сприйняття матеріалу: абстрактна, така, що спирається на загальні схеми та формули, або конкретна, така, що супроводжується наочними ілюстраціями (або опорою на власний життєвий досвід дитини);

·        уміння самостійно контролювати виконання домашніх завдань, оцінювати якість своєї роботи;

·        наявність (або відсутність) схильності до конкретних навчальних предметів;

·        емоційна насиченість спілкування матері й дитини під час виконання домашніх завдань.

Таким чином, конфлікт виникає в тому разі, якщо когнітивні стилі матері й дитини за тими чи іншими параметрами не збігаються. Наприклад, такий конфлікт може мати місце, якщо для дитини характерне узагальнене, глобальне сприйняття проблеми, а для матері – підвищена увага до деталей і частковостей.

До аналогічних результатів може призвести прагнення школяра до сприйняття й переробки матеріалу в напрямку від спільного до особистого, тим часом як мати, через свої пізнавальні особливості, вважає за краще пояснювати дитині матеріал, спираючись на конкретні приклади.

До когнітивного конфлікту може призвести переважання в дитини аналітичного, розсудливого складу розуму, а в матері – підвищеної емоційності, прагнення супроводжувати пояснення конкретними, неістотними деталями. Пізнавальний конфлікт такого роду незрідка переростає в міжособистісний.

Якщо дитина схильна оцінювати виконану нею роботу в цілому, а мати має звичку звертати увагу на окремі, інколи незначні недоліки, то їхня спільна навчальна робота також буде малоефективною.

Наслідком когнітивного конфлікту між пізнавальними стратегіями матері й дитини може стати формування негативного ставлення дитини до виконуваної вдома навчальної роботи. Спільне з матір’ю виконання домашніх завдань починає ускладнюватися стійкими конфліктними стосунками між дитиною та дорослим. Щоденна повторюваність таких стосунків може призвести до виникнення в дитини так званого смислового бар’єру, внаслідок чого вона стає менш сприйнятливою до педагогічних і виховних впливів даного дорослого.

Підсумок зборів

Таким чином, ми розглянули основні напрямки роботи батьків, які допоможуть дитині добре вчитися й підвищувати її самооцінку.

 

 

Анкета для учнів

«Для чого я вчуся читати і писати?»

·        Щоб більше знати.

·        Люблю дізнаватися про нове.

·        Розумію, що знання мені потрібні для майбутнього.

·        Хочу бути культурною і розвиненою особистістю, корисною людям.

·        Розумію, що учень повинен добре вчитися.

·        Розумію свою відповідальність за навчання перед класом.

·        Хочу отримувати хороші оцінки.

·        Хочу, щоб вчителька й батьки мене хвалили.

·        Не хочу, щоб мене лаяли батьки й учителі.

·        Не хочу, щоб товариші по класу засуджували мене за погане навчання.

·        Хочу бути найкращим учнем у класі.

·        Не хочу бути гіршим за інших, відставати від однокласників у навчанні.

·        Хочу довести самому собі, що можу всього навчитися.

·        Тому що змушують батьки.

·        Щоб читати цікаві книжки.

·        Тому що цікаво вчитися.

·        Щоб стати освіченою людиною.

·        Щоб писати листи.

·        Тому що всі діти вчаться.

·        Не знаю.

 

Анкета для батьків

Пропонований нижче питальник допоможе вам краще усвідомити ряд важливих моментів у пізнавальному та особистісному розвиткові другокласників, в організації їхньої навчальної роботи, у власних стосунках із дітьми в ході навчання. Оцінка відповідей у балах не передбачена. Досить того, що ви познайомитеся з питаннями й, можливо, захочете щось змінити в житті своєї дитини.

1.     Якими словами ви зазвичай зустрічаєте дитину, яка повернулася зі школи:

   а) «Що було сьогодні на сніданок?»

   б) «Що ти сьогодні отримав, яку оцінку?»

   в) «Що новенького дізнався сьогодні? Чого навчився?»

2. Скільки часу витрачає школяр на виконання домашніх завдань?

   а) Не більше 1 години.

   б) Не більше 2 годин.

   в) Може просидіти за уроками до пізнього вечора.

3. Наскільки самостійно дитина виконує домашні завдання?

   а) Працює переважно сама, ви лише перевіряєте роботу.

   б) Завдання з одних предметів виконує самостійно, з інших – потребує додаткової

      допомоги з вашого боку.

   в) Ви робите уроки разом із дитиною від початку й до кінця.

4. Наскільки добре дитина розуміє ваші пояснення?

   а) Розуміє швидко, ви легко можете пояснити їй будь-який матеріал.

   б) Розуміє не завжди, інколи доводиться витрачати багато часу й сил для

       пояснення

      зовсім простих речей.

   в) Майже ніколи вас не розуміє.

   г) Краще розуміє пояснення інших родичів (батька, бабусі тощо), ніж ваші.

5. Як ви думаєте, чому ваш малюк ходить до школи?

   а) Йому подобається вчитися, він любить думати, самостійно розв’язувати важкі

       завдання.

   б) Йому цікаво дізнаватися в школі про щось нове.

   в)  Любить отримувати хороші оцінки.

   г) Усі ходять до школи, тож і він ходить.

   д) Боїться, що буде покараний, якщо не піде до школи.

   е) Інша відповідь.

6. Як ваша дитина повідомляє вдома про отриману погану оцінку чи вчинок?

   а) Говорить сама по-діловому й відверто.

   б) Розповідає лише тоді, коли спеціально про це запитати.

   в) Не говорить, ховає щоденник, може стерти оцінку.

   г) Розповідає лише бабусі (дідусеві), але не вам.

   д) Вона ніколи не отримувала поганих оцінок чи зауважень.

7. Чи є у вашого другокласника улюблений шкільний предмет?

   а) Є, найбільше любить математику; вважає, що математика розвиває розум.

   б) Є кілька предметів, яким рівною мірою надає перевагу (серед них називає

       математику, українську мову, читання, іноземну мову).

   в) Улюблені предмети: співи й малювання (або фізкультура).

   г) Інша відповідь.

 

Пам’ятка для батьків

 «Як допомогти дитині добре вчитися?»

1.     Поговоріть із дитиною про її ставлення до навчання: чому вона вчиться, чого боїться найбільше (розчарувати батьків, зробити помилку, не отримати бажаного результату тощо).

2.     Розвивайте її пізнавальні інтереси, її потреби в інтелектуальній активності.

3.     Розкажіть їй, що оцінка, яку вона отримує, не так важлива, як важливо те, про що вона дізнається. Про оцінки забудуть, а знання залишаться.

4.     Відзначайте її досягнення, акцентуючи увагу не на оцінці, а на отриманні знання, уміння. Дитина повинна відчути, що не оцінка відіграє вирішальну роль, а те, за що вона її отримала.

5.     Розкажіть їй, як багато вона може пізнати в школі і як цікаво буде з кожним роком набувати все нових і нових знань.

6.     Учіть дитину планувати свою діяльність. Якщо вона навчиться ставити перед собою конкретне завдання, то це спонукатиме її до діяльності.

7.     Заохочуйте будь-які її починання, навіть якщо результат не буде миттєвим.

 

Про методику здійснення контролю та оцінювання

навчальних досягнень учнів початкової школи

Відповідно до критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи, затверджених Міністерством освіти і науки України та Академією педагогічних наук України (спільний наказ Міносвіти і науки України та АПН України від 12.07.2002 р. № 401/52 «Про затвердження критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи»), оцінювання в початковій школі ґрунтується на позитивному принципі та проводиться лише відповідно до вимог навчальної програми.

Оцінювання навчальних досягнень учнів 1-2 класів здійснюється вербально. При цьому проводяться рекомендовані види перевірок, але записи результатів (оцінок у балах і рівнях) у журналах та інших документах не ведуться. Після закінчення учнями відповідно 1 та 2 класів учителем складається письмовий висновок, який заноситься до особистої справи учня. У ньому зазначаються рівень розвитку учня та результати оволодіння ним усіма компонентами навчальної діяльності, ступінь його прогресу в навчанні.

Словесне оцінювання усних відповідей і письмових робіт школярів повинно відображати навчальні досягнення учня, якість і повноту виконання ним завдання, вказувати. Над чим учневі потрібно попрацювати, щоб досягти кращих результатів. Вербальна (словесна) оцінка має бути коректною, аргументованою, вмотивованою, повинна характеризувати не особистість учня, а рівень оволодіння ним компетентностями, передбаченими навчальною програмою.

Усне формулювання та запис оцінних суджень негативного характеру (змісту) в щоденниках, блокнотах, зошитах учнів не допускається.

Поточні класні письмові роботи в 1 класі, класні й домашні – у 2 класі виконуються у звичайних шкільних зошитах або в зошитах із друкованою основою.

Перевірні роботи (списування, диктант, тестові завдання тощо) учні виконують у робочих зошитах або на окремих картках.

Виконання домашньої та класної письмової роботи систематично перевіряється вчителем, ним виправляються та коректуються помилки учня відповідно до методичних рекомендацій. Після перевірки роботи на сторінці зошита вчитель може зробити записи словесної оцінки результатів конкретної дії, роботи та ставить власний підпис.

При перевірці письмових робіт із мов, математики, ознайомлення з навколишнім світом та інших предметів у 1, 2 класах використання умовних символів-штампів як замінників бальної шкали не допускається.

Словесну характеристику виконання письмової роботи вчитель може здійснювати під час виконання роботи, роздавання зошитів після їх перевірки, в індивідуальних бесідах з учнями, батьками тощо.

 

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ «ВИКОНУЄМО ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ»

Мета:

· з'ясувати уявлення батьків про організацію навчальної роботи дітей вдома;

· ознайомити батьків із гігієнічними вимогами до підготовки та вико­нання домашніх завдань;

· надати рекомендації батькам щодо того, як формувати у дітей на­вички самоконтролю, вміння працювати самостійно.

Пiдгoтoвка:

· опрацьовування вчителем психолого-педагогічної літератури згідно з темою батьківських зборів;         .

· добирання книг та журналів для виставки;

· анкетування учнів;

· обробка, аналіз та узагальнення результатів анкетування класо­водом;

· укладання пам'яток для. батьків;

· підготовка аркушів із завданнями для мікрогруп .

Оформлення обладнання              .

· книжкова виставка для батьків;

· пам'ятки батькам: «Виконуємо домашні завдання»; «Як привчити дитину до самостійності?» і конверти, до яких вони вкладені;

· картки для проведення гри «Ваша думка».

ХІД ЗБОРІВ

 

1.Голова батьківського комітету відкриває збори: оголошує порядок денний; знайомить із порядком іх проведення. .

 

·Класовод. Навчання в школі, виконання домашніх завдань - справа серйозна. Трапляється, що третьокласник завантажений не менше, ніж дорослий. Тому наше завдання - привчити дитину працювати пра­вильно, не шкодячи здоров'ю, оскільки навчання - це головна праця школяра.

2.Учитель проводить гру «Ваша думка».

Роздаються картки, на яких записані речення, які батьки повинні продовжити. Використовуються такі картки:

- Наша дитина виконує домашнє завдання ...

- Наша дитина має спеціальне місце, де вона ...

- Самостійно впорається із завданнями ...

- Виконує з труднощами ...

- Ми надаємо допомогу дитині у виконанні домашніх завдань. Ця допомога полягає у… 

- Коли дитина виконує домашні завдання, ми ...

- Якщо дитина виконала завдання неохайно ...

Наша дитина починає виконання домашніх завдань із ...

 

3.Учитель знайомить батьків із відповідями анкети, яку заповнюють учні.

4.Повідомлення класовода.

- Якщо ми замислимося над тим, як правильно організувати нав­чальну роботу вдома, то помітимо, що це подвійне завдання. З одного боку потрібно допомогти дитині знайти правильний розпорядок роботи, виділити місце для занять, визначити найсприятливішу послідовність виконання завдань, а з іншого боку, виховати у неї стійку звичку бра­тися за виконання завдань усупереч бажанню погуляти або погратися з друзями, сформувати вміння швидко залучатися до роботи, виконувати ЇЇ, не відволікаючись, і в належному темпі.

Іноді батьки зауважують: Мій син (МОЯ донька) виконує уроки по 3-4 го­дини. Такий (така) старанний (старанна). Такий (така) працьовитий (пра­цьовита). От би ця старанність збереглася на всі подальші роки навчання». Та потрібно проаналізувати, як саме такий учень виконує завдання. Адже сидіти за столом не означає працювати. Може виявитись, що у нього від­сутній потрібний запис у щоденнику і необхідно телефонувати другові, щоб дізнатися, що задано; або з'ясовується, що немає на місці необхід­ного підручника; або замучила спрага і потрібно сходити попити; або хо­четься дослухатися до розмови дорослих У сусідній кімнаті; або ... ; або ... ; врешті-решт, з'ясовується, що з трьох годин, проведених за столом, на виконання завдань учень витратив 1 год 30 хв, скільки, власне, й пере­дбачається для виконання домашніх завдань третьокласниками.

Що можна порадити батькам, якщо їхня дитина не може «всидіти». виконуючи домашні завдання? Велике значення в організації навчальної роботи відіграє розпорядок дня. Дослідження підтверджують той факт, що у молодших школярів, які мають високу успішність, є чітко встановлений час для виконання домашніх завдань, і вони завжди його дотримуються. І, навпаки, серед учнів із низьким рівнем навчальних досягнень багато хто не має сталого відведеного часу для занять. Це не випадково. Вихо­вання звички до систематичної роботи починається зі встановлення чіт­кого розпорядку занять, без цього не можна досягти успіхів у навчанні. Розпорядок денний не повинен змінюватися залежно від кількості уроків, від того, що по телевізору транслюється цікавий фільм чи від того, що до оселі завітали гості.

Дитина повинна сідати за виконання завдань не лише в один і той самий час, але й на постійне робоче місце.

Навіть якщо житлово-матеріальні умови не, дозволяють надати шко­ляреві окремий письмовий стіл і книжкову полицю, йому необхідно виділити будь-яке постійне місце, щоб він міг там тримати свої книги та зошити.

Перш за все, необхідно звернути увагу на умови, в яких дитина ви­конує домашні завдання. Задуха і шум зменшують швидкість та ефектив­ність майже втричі і втричі прискорюють втомлюваність. Тому потрібно вимкнути телевізор, пилосос, доки дитина не виконає завдання. Думка про те, що засвоєння матеріалу краще відбувається під тиху класичну музику, себе не виправдовує, тиша - найкращий звуковий фон для ро­зумової діяльності.

На концентрацію уваги краще за все впливає температура в кімнаті. Оптимальне її значення коливається від 180С до 220С.

 

Дехто із дітей виконує завдання на кухні, доки мати готує вечерю, одночасно регулюючи навчальний процес, На сковорідці шкварчать кот­лети, шумить вода, гудить-працює мікрохвильова піч. А мати дивується: у кого вдалася така неуважна дитина? А дитина просто втомилася і не може зосередитися на вправі або задачі.

 

Корисно разом із дитиною укласти пам'ятку «Виконуємо домашні завдання». Почавши із протиставляння своїх дій із пунктами пам'ятки, дитина через деякий час досягне того, що всі ці дії стануть для неї звич­ними.

 

Розпочинати виконання домашніх завдань найкраще через 1-1,5 го­дини після повернення зі школи, щоб встигнути відпочити від шкільних занять. Якщо дитина відвідує гуртки, секції, то розпочинати виконання домашніх завдань можна й пізніше. Але у будь-якому випадку не можна відкладати це на вечір.

Тривалість роботи дитини щодо виконання домашніх завдань має

бути такою:

·  до 1 години - у першому класі;

·  до 1,5 годин - у другому;

·  до 2 годин - у третьому та четвертому класах.

 

Саме такі нормативи встановлені Міністерством освіти та науки України. Який порядок виконання завдань потрібно обрати? З вико­нання яких завдань розпочати: з усних чи письмових, з найважчих чи найлегших?

 

В ідеальному випадку дитина повинна виконувати домашні завдання самостійно.

 

Найкраще - навчити її й самостійно визначати ступінь складності завдань і самостійно вирішувати, з якого предмета розпочати виконання домашньої роботи.        .

 

Якщо учень залучається до роботи одразу йому доцільно спочатку виконувати складні завдання і поступово переходити до більш простих. Якщо ж він залучається до роботи повільно, то йому краще розпочати з найпростіших завдань і поступово переходити до більш складних.

Для успішного виконання завдання необхідним є чіткий ритм poботи. Наприклад, після 25 хвилин роботи Потрібно зробити перерву на 5-10 хвилин, під час якої необхідно виконати кілька фізичних вправ.

І головне - зберігайте тактовність і не забувайте хвалити Вашу дитину!

5. Практична робота батьків у мікрогрупах.

Зразки завдань

Завдання №І (для першої мікрогрупи)

1. Якщо дитина відвідує групу подовженого дня, то всі завдання повинна виконувати там. А Ви як вважаєте?        

2. Чи має дитина чекати на батьків, щоб виконувати домашні завдання.

3.  Як Ви вважаєте, чи потрібно дитині виконувати домашні завдання спочатку на чернетці, а потім - у робочому зошиті?

. Завдання № 2 (для другої мікрогрупи)

 

1)Як Ви оцінюєте позицію батьків, які вважають, що оскільки навчається дитина, то і усі навчальні проблеми повинна розв'язувати сама, не потрібно цікавитися її навчанням: якщо чогось не розуміє, нехай запитає в учнів або вчителя, а оцінки - що заробить, те й отримає?

2)Чи потрібно допомагати дитині у навчанні?

3)Якщо дитина отримає незадовільну оцінку, якими будуть Ваші дії

6. Приймається рішення батьківських зборів, яке зачитує головуючий,

1.  Навчати дитину самостійно виконувати домашні завдання і правильно оцінювати результати своєї діяльності.       

2.  Використовувати підготовлені пам'ятки для найбільш раціональної побудови роботи з виконання домашніх завдань дітьми.

3.  Надавати допомогу дітям у випадку виникнення суттєвих ускладнень. під час виконання домашніх завдань.

4.  Не скупитися на похвалу. Хвалити завжди виконавця, а критикувати виконання.

7.      Ставте разом із дитиною реальну мету, яку можна досягти.

Батьки ознайомлюються із виставкою літератури, отримують конверти з пам'ятками та індивідуальні консультації вчителя.

 

ДОДАТОК 1

ПАМ'ЯТКА ВИКОНУЄМО ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ.

1)Розпочинайте виконання завдань в один і той самий час кожного разу.

2)Провітріть кімнату за 10 хвилин до початку занять.     о

3) Вимкніть радіо, телевізор. У кімнаті, де ви працюєте, повинно бути тихо. .

4)  З'ясуйте розклад уроків на завтра. Перевірте, чи всі завдання записані у щоденнику.

5)  Приготуйте письмове приладдя для занять.

6)  Приберіть зі столу все зайве.

7)Настав час розпочати роботу. сідайте якнайзручніше, відкривайте підручник ...

 

ДОДАТОК 2

 

ПАМ'ЯТКА ЯК ПРИВЧИТИ ДИТИНУ ДО САМОСТІЙНОСТІ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ДОМАШНІХ ЗАВДАНІ>.

 

Почніть із предмета, який найлегше дається Вашій дитині, і не від­повідайте на жодне із запитань, звернених до Вас, доки завдання не буде виконане до кінця. Погляньте, чи є неточності, запропонуйте дитині самій їх виявити. Намагайтеся уникати слова помилка. Не висміюйте помилки своїх дітей.

Математика. Таблицю множення повісьте над робочим столом, у ку­точку відпочинку і вчіть за нею і множити, і ділити одночасно. Виперед­жайте школу, вчіть всю таблицю. Задачі навчайте читати і уявляти те, про що йдеться. Якщо дитина не може впоратися із задачею, то покажіть, як це зробити за допомогою наочності, моделі, розв'язання іншої задачі.

Читання. Один раз дитина читає сама. Потім переказує Вам прочи­тане. Якщо перекаже неточно певне місце тексту то нехай перечитає ще раз. Обов'язково читайте з дитиною книжки вголос, по черзі, а де можливо по ролях.

Українська мова. Ящо, у дитини виникли труднощі, виконайте з нею завдання усно, але не пишіть у підручнику ані букв, ані слів. Під час письмового виконання дитина ще раз усе пригадає. Вийдіть із кімнати, доки вона не виконає завдання. Не стійте за спиною.

Я і Україна. Навколишній світ. Привчайте навчатися не лише за підруч­ником. Виписуйте журнали, купуйте додаткову літературу, користуйтеся і навчайте дитину користуватися довідковою літературою. Із періодичних видань робіть вирізки, добірки за темами впорядковуйте у папках, Це знадобиться у наступні роки навчання.

 

Батьківські збори-практикум: Як допомогти дитині стати уважним?

Мети:

1) познайомити батьків з поняттям «увага» і його основними властивостями;

2) вивчити в ході зборів ігрові вправи й ігри, які сприяють розвитку уваги в учнів

Учасники: класний керівник, батьки учнів, шкільний психолог

Підготовча робота..

1. Запрошення батьків на збори

2. Проведення анкетування батьків

Анкета для батьків

1. Чи часто ваша дитина відволікається під час виконання завдань

( підкресліть одну із запропонованих відповідей)?

- Так;

- важко сказати ( і так, і немає);

- немає.

2. Чи можна назвати вашої дитини зосередженим, посидющим, уважним?

- Так;

- Важко сказати ( і так, і немає);

- Немає.

3. Що ви робите для того, щоб у вашої дитини розвивалася увага?

3. Аналіз результатів анкетування батьків, що проводиться класним керівником спільно зі шкільним психологом і головою батьківського комітету класу

4. Підготовка спільно зі шкільним психологом, бібліотекарем виставки книг, статей з журналів і газет про увагу й інших пізнавальних процесах

5. Запрошення шкільного психолога для участі в батьківських зборах, обговорення з ним методичних аспектів показу батькам ігор і вправ для розвитку уваги молодших школярів

6. Підготовка для ігрових груп аркушів з описом ігор

7. Форма проведення: групова

Оформлення, устаткування й інвентар:

а) виставка книг, статей з журналів, газет про розвиток уваги, про психологію пізнавальних процесів особистості дитини;

б) обладнані ігрові місця для трьох батьківських груп (столи із прикріпленим до нього аркушем синій, червоний або зелений кольори);

в) аркуші з описом ігор;

г) реквізити для ігор: м'яч аркуші з текстами, олівці;

д) комп'ютер для показу презентацій;

е) квадратики для проведення рефлексії;

ж) рекомендації-пам'ятки для батьків

Хід зборів:

1.Установлення вільної й довірчої атмосфери

Звучить музика. Батьки займають місця, за синім, червоним і зеленим столом, у результаті чого утворяться три робітники групи учасників збори

2. Повідомлення теми й цілей батьківських зборів

- Тема наших батьківських зборів сьогодні « Як допомогти дитині стати уважним».

Мети зборів:

1) познайомити вас шановні батьки з поняттям уваги і його основних властивостей;

2) вивчити в ході зборів ігрові вправи й ігри, які сприяють розвитку уваги в учнів

3.Батьківським групам пропонується продовжити наступну фразу: « Уважна дитина- це ...» (Час для виконання завдання- 3 мінути).

4.Представник кожної групи читає вголос колективно запропоновану фразу.

Класний керівник узагальнює думку учасників збори.

5.Голова батьківського комітету класу виступає з повідомленням про результати анкетування батьків (Додаток 3) і пропонує більш детально розібратися на цих зборах у тім, що така увага і як його розвивати

Учитель приводить результати виконаних завдань учнями

6.Теоретична частина

-Успіхи нашої дитини в навчанні й інших видах діяльності багато в чому залежить від сформованості в нього здатності бути уважним

Давайте згадаємо вірш С. Маршака:

Жила людина неуважний

На вулиці Бассейной.

Сіл він ранком на ліжко,

Став сорочку надягати,

У рукави просунув руки-

Виявилося це штани...

Замість шапки на ходу

Він надяг сковороду,

Замість валянків рукавички

Натягнув собі на п'яти...

Як часто наші діти схожі на такого неуважну людину. Нерідко через недолік уваги дитині важко вчитися в школі. Маленький учень, немов не чує й не бачить того, що він повинен засвоїти й запам'ятати. У старших класах йому стає сутужніше, тому що вступник і потребуючого запам'ятовування інформація рясна й різноманітна

Що ж така увага? Увага - це здатність людини зосередитися на певних об'єктах і явищах. З навколишнього світу на нас одночасно впливає велика кількість джерел інформації. Засвоїти всю вступник інформацію неможливо, та й не потрібно. Але виділити з її корисну, значиму в цей момент, важливу для прийняття правильних рішень зовсім необхідно. Цю функцію психічної діяльності й виконує увага. Охарактеризуємо основні властивості уваги, до яких ставляться концентрація, обсяг, стійкість, розподіл і перемикання

Концентрація уваги- уміння зосередитися на потрібному об'єкті, окремих його частинах або ознаках, здатність вникнути в проблему, завдання. Людина з високою концентрацією уваги звичайно відрізняється гарною спостережливістю, організованістю. І навпаки, людина, у якого слабко розвинене ця властивість. Буває неуважним, незібраним

Обсяг уваги характеризується кількістю одночасно сприйманих і утримуваних у свідомості об'єктів. Для дітей 7 років число таких об'єктів коливається від трьох до п'яти. При гарному обсязі уваги дитині легше робити операції порівняння, аналізу, узагальнення, класифікації. Якщо в дитини недостатній обсяг уваги, то йому важко одночасно побачити, усвідомити всі необхідні ознаки речей або явищ, і в такому випадку помилки в рішенні поставленого завдання досить імовірні

Стійкість уваги - це одночасна увага до двох або декількох об'єктів при одночасному виконанні дій з ними або спостереження за ними. Про особливості розподілу уваги судять по тому, легко або із працею дитині вдається робити кілька справ одночасно: писати лист і розмовляти, вирішувати завдання й відповідати на питання, займатися роботою й спостерігати за навколишнім і т.п. чи легко сприймаються й запам'ятовуються додаткові роз'яснення й випадні зауваження вчителя й батьків

Перемикання уваги- це переміщення уваги з одного об'єкта на інший або з однієї діяльності на іншу у зв'язку з постановкою нового завдання. Про індивідуальні особливості перемикання уваги можна судити по тому, наскільки швидко дитина переходить від одного заняття до іншому, чи легко починає нову справу, втягується в роботу, чи може швидко закінчити яке-небудь заняття або постійно вертається до нього у своїх думках або діях.

Увага - це не раз і назавжди дана якість. Увага можна й потрібно розвивати! Молодшому школяру це зробити дуже важко. Якщо необхідно допомогти навчитися керувати своєю увагою. І головними помічниками дитині можуть стати мама й тато

- Я догадуюся про те, що у вас виникли питання, які торкаються теми наших зборів. Відповіді на них вам допоможе знайти психолог школи. (Батьки задають питання психологові.)

До числа ефективних засобів розвитку уваги й інших пізнавальних процесів особистості молодшого школяра ставляться ігри й ігрові вправи. З деякими з них я пропоную, познайомитися на наших батьківських зборах

7. Практична частина.

Учитель групам батьків роздає аркуші з описом ігор або ігрових вправ для розвитку уваги. Протягом 10 мінут члени кожної мікрогрупи знайомляться з їхнім змістом і готовлять виступ, у якому необхідно коротко розповісти про те, як проводяться ці ігри з дітьми.

Одну з найбільш понравившихся ігор мікрогрупа демонструє. У ній можуть брати участь члени даної групи або всіх учасників батьківських зборів. Для ознайомлення й демонстрації пропонуються ігри й ігрові вправи, опис яких надане в книгах «Цікаве азбуковедение», « Гри-Жарту, хвилинка^-хвилинки-гри-хвилинки», « Від гри до самовиховання», « Від гри до знань».

Гра « ПОВТОРИ ШВИДКО ».

Ведучий домовляється із граючими, щоб вони повторювали за ним будь-які слова тільки тоді, коли він вимовляє слово «повторите». Далі йде швидкий діалог-«перестрілка»:

- Ну почали! Повторите - «стіл».

Граючі повторюють: « Стіл».

- Повторите - «Вікно».

Граючі говорять: «Вікно».

- Скажіть - «Вулиця». Швидко - «кішка» і т. д.

Гра « НЕ ЗІБ'ЮСЯ».

1. По сигналі граючий починає рахунок до 30. Числа, що містять 3 або діляться на 3, називати не можна. Замість того щоб їх називати, що грає підстрибує. Самий уважний гравець той, хто не вимовив заборонене число й вчасно підстрибне. Умови гри можна міняти, наприклад, не можна називати числа, що містять цифру 5 або, що діляться на Замість назви говорити слово»гоп» і т. п.

2.Ігрової вправи

Дані надруковані тексти ( для вправ будинку можна взяти старі газети, журнали).

- Закресліть першу букву кожного слова в заданому тексті (1 хв.).

- Закресліть тільки букву «а» у тексті лінією в одному напрямку (1 хв).

Закресліть дві букви «а», «в» у кожному слові лініями в різних напрямках (2 хв.).

Гра «ПОЛСЛОВА ЗА ВАМИ».

Учасники гри стають у коло й перекидають один одному м'яч. При цьому бросающий голосно говорить половину якого-небудь слова, а той, хто ловить, повинен назвати його другу половину. Наприклад, віз^-віз-паро-віз, тілі-тло, і т.п. Кидати м'яч можна будь-якому гравцеві. Відповідати потрібно швидко.

Ігрова вправа «ХТО УВАЖНИЙ?».

- Я пропоную вам, шановні батьки, уважно прослухати казку «Лисеня й жабеня» Г.Юдина й підрахувати в ній кількість слів зі звуком «л».

У лісі у великій калюжі, жило маленьке жабеня, що дуже любив ліпити із глини

Вилізе з калюжі, набере глини й сидить ліпить. Спочатку він ліпив лепешечки. Потім став ліпити колобки й лимончики. Потім зліпив слона й уже після цього - лева на лижах і кінь у човні. Звірі дивилися, сміялися й ласкаво гладили жабеняти по спині. Тільки одне лисеня (заздрив він, чи що?) приходив, усе ламав, так ще й дражнився

-Зеленее всіх зеленок - банькувате жабеня! І це тривало до тих тор, поки лисеня не виросло

Прийшов він один раз до калюжі, сіл поруч із жабеням, довго дивився, як він ліпить, і смутно сказав:

- Я адже теж раніше ліпив, так тільки в мене нічого не виходило

- Нічого! - сказало жабеня. - Ти не засмучуйся! Зате ти риєш самі хитрі нори

8. Заключний етап

- Як рішення батьківських зборів я пропоную вам наступні рекомендації («Пам'ятки батькам») (Додаток 5):

- допоможіть вашим дітям стати уважними;

- здобувайте, читайте й використовуйте книги, у яких можна знайти вправи й ігри, що сприяють розвитку уваги;

- грайте разом з дітьми в різні ігри, що розвивають всі властивості уваги;

- навчите грати в шахи й шашки, адже ці ігри називають «школою уваги»;

- не забувайте про спортивні й рухливі ігри, завдяки яким можна розвивати не тільки силу й спритність, але й увага, уяву, швидкість мислення;

- учите дітей бути спостережливими - що вміють зауважувати зміни, що відбуваються в навколишньому світі, бачити незвичайне у звичайному, незнайоме взнакомом.

9.Оцінка.

У висновку зборах я пропоную представникам кожної робочої групи продовжити фразу: « Сьогодні на батьківських зборах ми зрозуміли, що увага...»

10. Рефлексія

Батькам пропонується оцінити інформацію, отриману на зборах одним із трьох квадратиків червоного, синього, зеленого кольору.

Червоний колір - «уважаю інформацію, отриману на зборах корисної»;

синій колір - «уважаю інформацію, отриману на зборах недостатньо корисної»;

зелений колір - « мені на зборах було не цікаво».

11. Хвилина подяки.

- Шановні батьки, я дякую вам за активну участь у роботі зборів і бажаю вам успіхів у вихованні дітей!

 

Тема: Стилі виховання дитини в сім’ї.

Мета: Ознайомити батьків зі стилями батьківської поведінки та стилями сімейного виховання. Дати можливість зрозуміти і відчути батькам, що їхня дитина особистість, з власними потребами і розвитком, яка може долати труднощі завдяки підтримці батьків.

Обладнання:

На дошці:

1. Висловлювання видатних людей:

“Хоч би яка у вас відповідальна і складна творча робота була на виробництві, знайте, що вдома на вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота — виховання людини. ”                                                      

                                                     В.Сухомлинський

“Дитина — рентгенівський знімок сім’ї. ”                                     

                                                     А.Макаренко

“Усі ми стали людьми настільки, наскільки навчилися любити і розуміти інших. ”

                                                      Б.Пастернак

“Якими діти народжуються, не залежить ні від кого, але щоб вони шляхом правильного виховання стали гарними нам під силу ”.

                                                      Плутарх

2. Зображення квітучої галявини.

 

Хід зборів.

Батьки заходять до класу, і вибирають листочок одного з п'яти кольорів, розсаджуються за столи, позначені цим кольором.

1.                Презентація теми і мети батьківських зборів.

2.                Розповідь вчителя про стилі батьківської поведінки.

Сім'я особлива атмосфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. Саме від сімейного спілкування віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що саме сімейне спілкування — запорука доброго настрою і душевного спокою. І з другого боку — ніде люди не ранять так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах. Психологічний клімат родини дуже важливий для психічного здоров'я дитини, він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту, або дискомфорту. Стиль поведінки батьків позначається на становленні дитини, її розвитку.

Є такі стилі батьківської поведінки:

- Авторитетний. Батьки визначають та заохочують самостійність дітей. Вони відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки, допускають зміну своїх вимог у розумних межах. Діти у таких батьків добре адаптовані, упевнені у собі, вони добре навчаються у школі, та мають високе само оцінювання.

- Авторитарний. Батьки віддають накази, сподіваючись беззаперечного виконання, встановлюють жорсткі вимоги та правила, не допускають їх обговорення, дозволяють дітям лише мінімальну незалежність. Діти таких батьків часто боязкі та похмурі, невибагливі та вразливі.

- Ліберальні. Такі батьки не достатньо або зовсім не регламентують поведінку дитини, у них беззастережна батьківська любов. Дітям надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно.

- Індиферентний. Між дітьми і такими батьками холодні взаємини. Батьки обтяжені власними проблемами, не мають сил на виховання дітей. Вони часто байдужі до власних дітей, не встановлюють жодних обмежень. При такій поведінці батьків дитину ніщо не втримує від вияву асоціальної поведінки.

Хай кожен з батьків проаналізує, який характерний стиль батьківської поведінки для нього і що потрібно змінити в своїй поведінці. Тому що найкраще адаптуються в житті діти авторитетних батьків.

3.                 “Галявина виховання ”.

На кожному столі є зображення квіток з написами дій дорослих під час виховання дітей. Прошу батьків вибрати дії, які найчастіше використовуєте у вашій практиці і прикріпити квіти до нашої “галявини ”.

Червоні квіти: покарання, накази, зауваження, глузування, присоромлювання, нотації, застереження, ігнорування, образа, допит.

Оранжеві квіти: критика, вмовляння, керування, повчання, моралізування.

Голубі квіти: особистий приклад, вислуховування, комплімент, заохочення, похвала, доброзичливі інтонації, зацікавленість, посмішка, підтримка.

І тепер подивимось на нашу “галявину ” - на ній досить багато червоних квітів, а червоний колір — колір застереження, заборони.

4.                 Робота в групах.

Більшість психологів вважає. Що психічне здоров’я, розвиток і становлення дитини нерозривно пов'язані також із типом батьківського виховання.

У кожної з п'яти груп є опис стилю батьківського виховання.

Прошу опрацювати їх і сформулювати докази того, що саме обраний стиль сімейного виховання найважливіший.

- Авторитарний стиль виховання.

Усі рішення приймають батьки, вони вважають, що дитина повинна підкорюватись їхній волі, ставлять перед дитиною високі вимоги, контролюють її поведінку, обмежують її свободу. Батьки змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі.

- Опікувальний стиль виховання.

Батьки прагнуть бути завжди з дитиною, вирішувати за неї всі її проблеми. Дитина займає центральне місце в сім'ї.

- Потуральний стиль виховання.

Батьки приділяють дитині недостатньо уваги, вона віддана сама собі. Такі батьки не вміють виховувати, не спрямовують і обмежують дитину.

- Хаотичний стиль виховання.

У батьків відсутній єдиний стиль виховання, нема чітких вимог до дитини. Між батьками є розбіжність у виборі виховних засобів.

- Демократичний стиль виховання.

Батьки виховують у дитини особисту відповідальність і самостійність, відносно до її вікових можливостей. Дитина присутня при обговоренні сімейних проблем, бере участь у прийнятті рішень. Батьки вимагають від дитини обміркованої поведінки, і самі чуйно ставляться до її запитів. При цьому батьки виявляють твердість, дбають про постійне дотримання дисципліни.

 

Представник кожної групи зачитує опис стилю виховання і обґрунтовує чому даний стиль виховання є найкращім.

Орієнтовні пояснення батьків:

- Авторитарний.

Дитина ще нічого не розуміє, вона маленька. Батьки краще знають що їй потрібно і чого вона хоче, тому вона повинна слухатись.

- Опікувальний.

Треба щоб найменше труднощів і проблем було у дитини. Щоб дитину нічого не засмучувало.

- Потуральний.

Дитина хай робить що хоче, лише б не заважала.

- Хаотичний.

Коли є час, тоді виховуємо. Нас ніхто не виховував, і виросли.

- Демократичний.

Виховувати необхідно розумно. В разі потреби — допомогти, чи проконтролювати, чи дати змогу виконати самостійно.

 

 А учасники інших груп у формі дискусії обговорюють до чого може призвести саме даний стиль.

Орієнтовні відповіді опонентів:

- Авторитарний.

Діти таких батьків поводяться агресивно і відчужено. З віком дитина все частіше виявляє жорстокість, агресію. У неї неадекватна самооцінка (занижена, чи завищена).

- Опікувальний.

Дитина не може самоутвердитись, зростає її невпевненість у собі.

-Потуральний.

Дитина негативно ставиться до навчання, відчуває невпевненість, у неї низький рівень мотивації.

-Хаотичний.

Такі діти часто невпевнені, не довіряють дорослим. Відчуття нестабільності веде до несподіваних рішень, неадекватної поведінки.

-Демократичний.

Такі діти достатньо адаптовані, вони не соромляться запитувати, відповідальні і самостійні.

Висновок.

Тож найдоцільнішим є демократичний стиль виховання, коли батьки готові в разі потреби допомогти дитині, постійно спілкуються з дитиною, вірять в її здатність до успішної самостійної діяльності. Батьки найбільш значимі для дитини люди і саме від того, який стиль виховання ви обираєте, залежить якою людиною агресивно чи доброю, відкритою чи замкненою вона стане. Тому давайте ми з вами складемо загальні правила виховання наших дітей (за пропозиціями батьків і вчителя).

Правила виховання.

1.                Повірте у неповторність своєї дитини, у те, що вона єдина унікальна, не схожа на жодну іншу, і не є вашою точною копією. Приймайте її такою, якою вона є, підкреслюйте її сильні властивості.

2.                Будьте уважними і чуйними до дитини, уникайте образ і погроз.

3.                Поєднуйте повагу до дитини з вимогливістю, не соромтеся виявляти любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете за будь-яких обставин.

4.                Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність.

5.                Діти повторюють дії дорослих, насамперед батьків. Станьте взірцем для них.

6.                Заохочуйте особисту відповідальність і самостійність.

7.                Вимагайте обміркованої поведінки.

8.                Чуйно ставтесь до запитів дитини.

9.                Намагайтеся впливати на дитину проханням. І якщо прохання не виконується, лише тоді вдавайтеся до інструкцій наказів.

10.            Дбайте про постійне дотримання дисципліни.

11.            Покарання не повинне витісняти любов. Воно повинно бути справедливим, враховуючи вчинок і мотив.

12.            Частіше спілкуйтеся з дітьми, вислуховуйте їх.

А тепер поміркуємо, чи потрібно забрати деякі квіти з нашої “галявини ”, щоб вона стала більш ніжною і спокійнішою.

Як зазначає великий педагог, академік Шалві Амонашвілі, внутрішній вогонь, закладений у дитині природою, з'являється перед нами у трьох основних пристрастях:

-                  Перша пристрасть — це пристрасть, до Розвитку. Дитина не може не розвиватися — духовно, морально, розумово, фізично.

-                  Друга пристрасть — це пристрасть до Дорослішання. Діти прагнуть до дорослішання, хочуть бути старшими. Підтвердження тому — зміст рольових ігор, у яких кожна дитина бере на себе “обов’язки дорослої людини. Задоволення пристрасті до дорослішання відбувається в спілкуванні, в першу чергу з дорослими.

-                  Третя пристрасть — це пристрасть до Свободи. Дитина виявляє її з раннього дитинства. В різних формах і багатогранно. Особливо сильно вона виявляє себе, коли дитина 2-3-річного віку намагається вислизнути з-під оцінки дорослих, і прагне утвердити свою самостійність: “Я сам!”.

Зрозуміло, що дітям не можна дозволити все. Вседозволеність може згубно позначитись на їхній долі, але потрібно зрозуміти і те, що дітей неможна виховувати у всезабороняючій атмосфері, не можна їх постійно тримати в “своїх руках “, силувати і примушувати проти їхньої волі.

5.      Вправа “Моя дитина ”.

Ми склали загальні правила. Дійшли взаєморозуміння в питаннях сімейного виховання, тож об'єднаємось в одне коло (батьки сідають в одне коло).

Я вручаю вам оцю гарну, живу тендітну квітку — це образ вашої дитини. Передавайте її з рук в руки, і дивлячись на неї продовжить розповідь за початком:

“Я хочу, щоб мій син (моя донька), стали, були ...

Для цього я ...”

6.           Підсумок зборів.

“Дитина не тільки готується до життя — вона вже живе. Потрібно відкрити дитині саме життя. Допомогти їй проводити спостереження над явищами життя, черпати з них досвід для його поліпшення, вибрати в ньому вірний шлях ” Ш.Амонашвілі.

Виховуючи, будемо виховуватись самі, адже справжнє виховання дитини — у вихованні самих себе.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1.       Амонашвілі Ш.О. Посмішка моя, де ти? - Хмельницький, 2007. - 32 с.

2.       Амонашвілі Ш.О. Школа життя. - Хмельницький: Подільський культурно-просвітительський центр ім. М.К. Реріха, 2002. - 169.

3.       Корнієнко С.М, Коблюк Я.П. Батьківські збори у початкових класах: Навчально-методичний посібник. - Тернопіль, 1995. - С.64.

4.       Ревіна О. Батьківські збори “Дослідницька лабораторія” //Початкова освіта. - 2009 р. - №42 — С.14-17.

5.       Психолог на батьківських зборах / Упоряд. О. Главник — К.; Редакції загальнопедагогічних газет, 2003. - 112 с.- (Бібліотека “Шкільного світу

Батьківські збори у 2 класі

Завдання:

1. Краще пізнати читацькі інтереси їхніх дітей.

2. Дати поради батькам, як викликати в дітей інтерес до читання.

3. Ознайомити з правилами для читача і з пам'яткою "Як обговорювати з дитиною прочитане".

Організація зборів:

У класі, де повинна відбутися зустріч з батьками, організовується виставка дитячих книжок та виставка дитячих малюнків на тему "Моя улюблена книга", яка дозволить батькам краще дізнатися читацькі інтереси своїх дітей.

На видному місці вивішений плакат з порадами батькам "Як викликати інтерес у дітей інтерес до читання?"

За два тижні до зборів батькам пропонується відповісти на питання:

1) Любить ваша дитина читати?

2) Чи читаєте Ви дитині?

3) Чи обговорюєте прочитане? Як?

4) Чи можна захопити дитину читанням? Як?

5) Від чого залежить виразне читання? Як цьому навчити?

6) Як ви чините, якщо дитина не хоче читати або, прочитавши трохи, каже, що втомився?

7) Ваші прохання, побажання вчителю. Про що ви хотіли б дізнатися на зборах?

У ході підготовки до зборів вчитель задає декілька питань дітям:

-         Що ви більше любите читати або слухати читання дорослих?

-         Чи читають у вашій родині книги вголос вечорами, для всіх? Хвалять чи лають вас батьки, коли ви читаєте?

ХІД ЗБОРІВ

1.Організаційний момент

Перед початком зборів батьки розглядають виставки, обговорюють побачене, слухають тихо лунає музику, займають місця за столами, поставленими по колу. На них лежать пам'ятки.

2. Виступ учителя

Під тихе звучання пісні "Чого навчають у школі" вчитель звертається до батьків зі словами: "Не тільки в школі, але і вдома, в сім'ї, ми вчимо дітей любити книжки. Напевно, немає батьків, які не хотіли б навчити своїх дітей швидко і виразно читати, прищепити інтерес до читання, бо роль книги в житті людини величезна. Хороша книга і вчитель, і вихователь, і друг".

3. Бесіда з батьками.

Вчитель звертає увагу батьків на правила для читача, пропонує прочитати їх і згадати, які з них виконує їх дитина, які - ні. Узагальнюючи висловлювання батьків, вчитель повинен постаратися переконати їх у тому, що зараз, коли їхні діти осягають ази читання, необхідно допомогти їм навчитися вільно читати, грамотно, виразно, так як невміння читати позначається не тільки на успішності, але й на загальному розвитку дітей.

4.Прослуховування відповідей дітей на запитання

- Яку книжку ви читали недавно будинки, з ким?

І слідом за цим самі батьки отримують питання:

-         Чи читаєте ви книги своїм дітям?

-         Чи бувають у вашому будинку сімейні читання?

-         Чи потрібне сімейне читання?

Давно помічено: поки дитина мала, дорослі захоплено читають йому книжку. Але ось дитина пішла до школи, і батьки зітхають з полегшенням: тепер сам буде читати. А через 8-10 років ми часто стаємо учасниками діалогу:

- Ну, як книга?

- Нічого, нормально, - байдуже відповідає син або дочка. І батьки з подивом відчувають, що між ними та дітьми стіна нерозуміння. Уникнути подібних сцен допомагає сімейне читання. Під час його мати і батько відкриваються для дитини з нового боку, що додає їм поваги. І батьки раптом відкривають, що діти стали набагато дорослішими, ніж здавалося, що з ними можна говорити не тільки про шкільні оцінки.

Вечір, вся сім'я в зборі. Всі сидять на улюблених місцях, в кімнаті спокій і затишок. Хтось із членів сім'ї читає в слух книгу або журнал. Яку книжку читати?Як довго читати? Все залежить від обставин. Важлива атмосфера читання і слухання. У такі вечори в гостях можуть бути і друзі дітей.

5. Знайомство з пам'яткою "Як обговорювати з дитиною прочитане?"

6. Психологічний практикум

Учитель зачитує відповіді дітей на запитання:

-         хвалять або лають вас батьки під час читання?

Слідом за цим обговорюємо ситуацію:

Дитина повільно й невиразно читає. Мати говорить з обуренням: "Скільки я тебе вчила, хіба так читають? Дивись як треба! "А дитина?Один втягує голову в плечі, інший - ображається, взагалі відмовляється читати, третій-стає байдужим до читання. Як ви оцінюєте поведінку матері?

Вислухавши відповіді батьків, робимо висновок: будемо терпимі до того, що на перших порах діти можуть і помилятися, і читати повільно, тихо. Це зараз нам здається все просто. Ми забули, як в дитинстві нам нелегко давалося читання. Коли ми показуємо цю "простоту" дитині, ми поступаємо нечесно по відношенню до нього. Наберемося терпіння, щоб не відбити у нього бажання читати. Нехай він радіє кожному прочитаному слову, пишається всякої успіхом в подоланні труднощів.

7. Обговорення одного з питань анкети: "Як ви вважаєте, від чого залежить ясне, чітке, виразне читання?"

Учитель розповідає про необхідність грамотного, виразного читання, про те, які труднощі чекають хлопців надалі, якщо вони невпевнено читають; нагадує про своєчасному зверненні до логопеда. У висновку батьки прослуховують запис різного рівня читання дітей.

8.Підведення підсумків, висновки, рішення батьківських зборів

Вручення подяк батькам, діти яких читають грамотно, побіжно, виразно.

Рішення батьківських зборів: з огляду на велику роль батьків у вихованні у дітей інтересу до книги, поставити собі мету - читати з дитиною щодня, обговорювати прочитане, складати по картинках у книжках яскраві, образні розповіді, навчаючи при цьому дітей правильної, точної мови,виключаючи слова-повторення і слова - паразити. Для подолання стомлюваності під час читання використовувати ігрові прийоми, фізкультхвилинку. У спілкуванні з дитиною пам'ятати народну мудрість: "Хто не візьме ласкою - не візьме і суворістю". Знайти час і можливості для сімейного читання (півгодини на тиждень). Виписати і читати з дітьми дитячі журнали.

Побажання вчителя батькам: нехай ваші старання, сили, праця, спрямовані на виховання у дітей інтересу до читання, дадуть добрі сходи, і читання стане для дітей найсильнішою пристрастю і принесе їм щастя!

Вчитель. Звернемо спочатку увагу на особливості самооцінки второклассников.Во другий клас діти приходять вже «бувалими» школярами. Період адаптації дитини до систематичного навчання, до нових обов'язків, нових стосунків з дорослими і однолітками закінчений. Тепер маленький школяр досить добре уявляє собі, що чекає його в школі. Очікування другокласників багато в чому залежать від того, наскільки успішним був для них перший рік навчання: «Думаю, що буду вчитися так само добре, як у першому класі»; «В тому році у мене не все добре виходило. Писав погано. Тепер ще не знаю, зможу». Подібні надії і побоювання присутні і у батьків другокласників.
Самооцінка відображає знання людини про себе і його ставлення до себе. Вона складається з урахуванням результатів власної діяльності і оцінок з боку оточуючих людей. В основі позитивної самооцінки школяра лежать його власні успіхи в навчанні, а також позитивне ставлення до нього з боку близьких дорослих.

Молодший шкільний вік є вузловим у становленні самооцінки. Вона стає більш розвиненою, зрілої, більш структурованою, ніж у першокласників, і разом з тим більш цілісною. Це пов'язано з включенням дитини в процес систематичного навчання. У школі дитина виступає об'єктом перманентних соціально-нормованих оцінок, що спонукає його до активного пошуку шляхів відповідності з цими оцінками. Ця ситуація «повертає» дитини на себе, формує потребу в самооцінці, озброює способами оцінювання та критеріїв оцінок, вчить порівнювати з ними власні вчинки. Все це сприяє становленню в дитини внутрішньої оціночної позиції, розвитку ставлення до власної особистості як особливого об'єкта пізнання.

Самооцінка другокласників у навчальній діяльності істотно відрізняється від такої у першокласників. Більшості першокласників властива висока самооцінка. Діти вважають себе «хорошими», «розумними» і позитивно оцінюють свої шкільні успіхи вже тільки тому, що вони дуже старалися, хотіли зробити правильно.

У другому класі у багатьох дітей самооцінка в навчальній діяльності різко знижується. Пізніше, у третьокласників, рівень самооцінки знову підвищується. Це явище отримало назву «феномена других класів».

Зниження самооцінки у другокласників пов'язано з підвищенням критичності школярів до себе, їх зростаючою здатністю орієнтуватися на якість результатів своєї навчальної роботи. Однак можливості дітей в оцінюванні результатів своєї праці ще досить обмежені, вони ще тільки вчаться цьому складному вмінню. Звідси і виникають невпевненість в собі, зниження самооцінки. Ускладнює фактором є і те, що критерії, за якими оцінюються результати навчання, для дітей недостатньо ясні і багато в чому невизначені.

У цьому зв'язку потребує обговорення проблема шкільних оцінок і відміток і ставлення до них дітей і батьків.

Оцінка нетождественна позначці. Оцінка - це процес оцінювання; оцінка - результат цього процесу, його умовно-формальне відображення в балах.

Процес оцінювання повинен бути представлений у формі розгорнутого судження, в якому вчитель (або інший дорослий) спочатку роз'яснює позитивні і негативні сторони роботи учня, відзначає наявність або відсутність просувань, дає рекомендації, відзначає зусилля школяра і тільки потім як висновок зі сказаного називає заслужену оцінку.

Як правило, у шкільній практиці вчителі обмежуються лише «оголошенням» позначки, не даючи розгорнутих коментарів до неї. І тому змістовна зв'язок між результатом власної навчальної роботи і отриманої за неї відміткою залишається прихованою для маленького школяра. Він не завжди розуміє, чому вчора отримав п'ятірку, а сьогодні - трійку.

Батьки також рідко роз'яснюють школяреві зв'язок між оцінкою та якістю виконання навчального завдання. Самі-то вони в цілому розуміють, чому робота оцінена так, а не інакше, і в більшості випадків згодні з учителем.

Виходить, що вчителі і батьки досить успішно взаємодіють один з одним за допомогою позначок, використовуючи їх в якості зворотного зв'язку, а ось потреби й інтереси школяра при цьому не враховуються.

Однак без допомоги дорослих дитина не в змозі вірно виділити критерії оцінювання своєї роботи. В результаті відмітка втрачає свого змісту, набуває для дітей самодовлеющее значення, перетворюється шкільного ідола, про який писав В. А. Сухомлинський: «З перших днів шкільного життя на тернистому шляху навчання перед дитиною з'являється ідол - відмітка. Для однієї дитини він добрий, поблажливий, для іншого - жорсткий, безжальний, невблаганний. Чому це так, чому він одному протегує, а іншого тиранить - дітям незрозуміло. Адже не може семирічний дитина зрозуміти залежність оцінки від своєї праці, від особистих зусиль - для нього це поки незрозуміло. Він намагається задовольнити або - на худий кінець - обдурити ідола і поступово звикає вчитися не для особистої радості, а для відмітки».

На жаль, батьки свідомо чи мимоволі вибудовують своє ставлення до дитини в залежності від його успішності, від відміток. Діти часто вловлюють цей зв'язок швидше, ніж дорослі: «Мама не дуже мене любить, тому що я не завжди п'ятірки отримую».

Ш. А. Амонашвілі склав дуже влучні соціальні портрети відміток і проаналізував переживання школярів при отриманні ними різних відміток. Їх назви говорять самі за себе: «торжествуюча п'ятірка», «обнадійлива четвірка», «байдужа трійка», «гнітюча двійка», «нищівна одиниця».

Розглянемо так звану «урочисту п'ятірку». Це свято, почуття власної повноцінності, зміцнення впевненої позиції в очах однокласників і учителя.Радость для батьків і родичів. Почуття поваги з боку дорослих. З'являється впевнена позиція і в сім'ї, розширюються його права. Як бачимо, відбувається складне, багатошарове позитивний вплив. Виникає бажання випробувати його повторно, і за короткий термін вона стає потребою. А виникла потреба починає стимулювати і зусилля, які необхідні для того, щоб заробити п'ятірку. Поступово робота з повною віддачею стає рисою особистості школяра.
«Обнадійлива четвірка». Переживання школяра дуже залежать від того, чи ця четвірка обнадійлива, тобто є досягненням учня і заявкою на подальші успіхи. Якщо так, то наслідки цієї позначки такі ж, як при «5». Але якщо ця «4» слід за п'ятіркою, то це сприймається як зниження результату. Школяр відчуває почуття защемленого самолюбства, батьки теж іноді вдаються до помірних санкцій: призупиняють виконання даних раніше обіцянок, позбавляють деяких задоволень. Зачіпаються ті ж самі глибокі соціально-психологічні шари, але вже з від'ємним знаком.

«Байдужа трійка». Тут немає переживання успіху. Немає і негативних переживань. Емоційний фон нейтральний. Виникає байдуже ставлення до навчання. З'являється при цьому почуття повноцінності або меншовартості - залежить від рівня домагань школяра. Що гірше, важко сказати. При низькому рівні домагань зберігається почуття повноцінності, але навряд чи сформується потреба, добре вчитися. При високому рівні домагань з'являється почуття неповноцінності, воно може привести до пошуків визнання десь на стороні (у підлітків це прямий шлях до вуличних компаній) або до агресивності. Позиція в класі теж цілком певна: хлопці зближуються з подібними собі, з тими, у кого таке ж ставлення до навчання. Позиція в сім'ї здебільшого нейтральна: говорити про навчання там не прийнято, батьки і діти взаємно цього уникають - радості така розмова все одно нікому не принесе, а відсутність «2» дозволяє спокійно ухилитися від обговорення шкільних справ. Хвалити або лаяти нема за що. З часом це переростає в звичку, а потім і потреба займатися навчанням настільки, щоб забезпечити собі спокійне існування. Звичайно, це про тих, для яких .«3» стала стабільною відміткою.
Не будемо говорити про двійці. Наслідки не потребують коментарів.

Батьки повинні пам'ятати, що, пов'язуючи своє ставлення до дитини з його позначками (особливо якщо ці оцінки не відповідають їх очікуванням), вони ускладнюють формування адекватної позитивної самооцінки школяра, сприяють появі у нього невпевненості в собі, заважають розвитку інтересу до вченню.

У вченні важлива не стільки відмітка, скільки реальні знання та вміння учня, його працьовитість, відповідальність, потреба в отриманні нових знань. До того ж слід враховувати, що успішність дитини в навчанні визначається безліччю факторів. Не останню роль серед них відіграє віра батьків у можливості своєї дитини, а також їх здатність надати йому реальну допомогу в навчанні.

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МІЖ БАТЬКАМИ В СІМ'Ї

І ЇХ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1. Підготовка рольової гри.

2. Проведення гри.

3.  Підсумкова бесіда.

Основні етапи підготовки і проведення рольової гри:

1. Оголошення теми та мети заняття. Ознайомлення з сюжетом гри, настанова вчителя, актуалізація знань батьків.

2. Розподіл ролей (на кожен сюжет необхідно визначити одну гру­пу батьків).

3. Власне гра (розігрування сюжету, спостереження за мімікою та реакцією учасників).

4. Колективний аналіз гри (проаналізувати обрані варіанти дій, ви­значити їх доцільність; зробити висновки про можливі впливи кожно­го варіанту дій на подальші вчинки).

5. Підведення підсумків (визначити позитивні та негативні моменти гри). Можливі сюжети рольових ігор:

—  Батьки та двоє дітей шанують, як провести разом вихідний день. Батько про­понує подивитися футбол, мати — піти в театр, а діти мріють про зоопарк. Крім то­го, після обіду до них у гості приїжджає бабуся.

—   Батько прийшов додому п'яний. На зауваження матері вилаявся у присутності дітей і сказав, що в день заробітної тати має на це право.

— Подружжя йде до свого будинку, перед яким діти грають у м’яча. Раптом м’яч влучає в жінку.

— Мати доручила дочці помити посуд і прибрати на кухні. Ввечері, прийшовши додому, побачила, що цю роботу виконує батько. На запитання, чому не зробила цього дочка, батько відповів, що дозволив їй піти з подругою в кіно.

Підсумкова бесіда:

а) стосунки між батьками — основа сімейних взаємовідносин і їх роль у формуванні особистості;

б) виховний потенціал стилів стосунків між батьками (автори­тарного, демократичного, конфліктного);

Батьківські збори

( робота у бригадах )

План

1. Вступ. „Вплив сім’ї на успішне навчання дитини”.

2. Стилі сімейного виховання:

- авторитарний;

- опікувальний;

- потуральник;

- хаотичний;

- демократичний.

3. Тестування батьків – „Чи досить добре Ви уявляєте собі результати Вашого виховання?”

4. Аналіз проведеного з дітьми тестування – „Самооцінка учня”,

 „Мотивація учбової діяльності”,

„Я – лідер”.

5. Перегляд короткометражного фільму із серії „Єралаш” – „Терорист”.

6. Обговорення педагогічних ситуацій + рекомендації:

- „Першокласник не хоче йти до школи”,

- „Активне слухання – як це?”,

- „Чарівні слова”,

- „Законотворчість”,

- „Покарання”.

 

7. Метод „Незакінчене речення” – „Поради батькам”.

 

 

 

 

Батьки заходять до класу , звучить релаксаційна музика.

Кожному пропонується вибрати геометричну фігурку,

 

                           

        

 

займаючи місце за тим столиком, на якому є малюнок цієї фігури.

 

( на дошці розміщені таблиці з висловлюваннями  видатних людей про виховання )

 

 

„Дитина – рентгенівський знімок сім’ї”

 А. Макаренко

 

 

 

„Важкі діти – ті , у кого немає душевного контакту з дорослими”

С. Соловейчик

 

 

 

„Немає настільки поганої людини, яку б гарне виховання не зробило кращою”.

Т. Гіппель

 

 

 

„Вихователь сам повинен бути вихованим”.

К. Маркс

 

 

 

„Виховання має перевагу над навчанням. Створює людину виховання.”

А. Сент – Екзюпері

 

 

 

„Ваша власна поведінка – найвирішальніша річ. Ви думаєте, що виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи карає її. Ви виховуєте дитину кожну мить вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома”.

А.С.Макаренко

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ.

Вчитель: - В.О.Сухомлинський казав: „На мою глибоку думку, педагогіка повинна стати наукою для всіх – для вчителів, для батьків.”

А педагогіка – це наука про виховання та навчання. Як бачимо, на першому місці стоїть виховання. Чому? ( відповіді батьків )Напевно, тому що для родини і суспільства першопорядне значення має сама людина, її духовність, а вже потім професійні якості.

З одного боку, виховувати так просто: як виховували мене, так і я виховуватиму своїх дітей.

Однак, з іншого боку, це дуже важка справа: виховуєш – виховуєш, та все марно.

Так уже склалося, що виховання дітей у родині йде „саме собою”, але вважається, що дитина одержує виховання саме в родині.

„Ваша власна поведінка – найвирішальніша річ. Ви думаєте, що виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи карає її. Ви виховуєте дитину кожну мить вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома”.

А.С.Макаренко

Наша зайнятість

За середньостатистичними даними, дитина одержує в день тільки 12,5 хвилин на спілкування з батьками. З цього часу 8,5 хвилини батьки відводять на різного роду наставляння, зауваження і суперечки зі своїми дітьми. На довірче дружнє спілкування залишається усього лише 4 хвилини. Звичайно, це мало і тому ми починаємо поспішати, нервувати, кричати і  т.д.

До речі, у середньому дитина одержує 468 негативних зауважень і всього лише 32 позитивних. Є над чим задуматись.

Сучасні діти дорослішають дуже швидко, відбувається багато змін. Батькам доводиться чути нові терміни – „діти – індиго”, „гіперактивність”, „інтерактивність”, інколи не розуміючи їх значення.

А успішне виконання сім’єю виховних функцій залежить від педагогічної культури сім’ї. І тут на допомогу батькам приходить школа.

„Вихователь сам повинен бути вихованим”.

К. Маркс

Сьогодні ми проведемо педагогічну школу для батьків – „Дослідницька лабораторія”. Щоб краще виховувати особистість, треба її вивчати.

Виділяють 5 основних стилів виховання:

1) авторитарний ( автократичний, диктат, домінуючий, виховання за типом „Попелюшки”;

2) опікувальний ( гіперопіка);

3) потуральний (ліберальний, поблажливий, гіперопіка );

4)хаотичний(виховання в сім’ї з непрогнозованими  емоційними реакціями);

5) демократичний( авторитетний, співпраця).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2)   Вчитель пропонує батькам

( за командами) співставити кожному стилю його опис

Авторитарний стиль виховання	Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже у всьому має коритися їхній волі. Батьки змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Негативним є надмірно високі вимоги до дитини, через що страждає її духовна сфера. Батьки менше приділяють уваги спільним заняттям, більше контролюють її поведінку, обмежують свободу. Дитини поводиться агресивно і відчужено. Батьки, не розуміючи такої ворожості, посилюють на неї тиск. Виникає вперта відмова ходити до школи чи так звана втеча у хворобу. Формується неадекватна самооцінка (занижена або завищена), неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям дитини. З віком дитина виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.
Опікувальний стиль виховання	Батьки прагнуть постійно бути поряд з дитиною, вирішувати за неї всі її проблеми. Дитина оточується надмірною увагою і займає головне місце в сім’ї. Здатність дитини до самоствердження різко обмежується. Дитина починає очікувати постійну невдачу. Через це ще більше занижуються оцінки в школі, зростає невпевненість у собі.
Потуральний стиль виховання	Батьки недостатньо приділяють уваги дитині. Дитина віддана сама собі, нерідко вона позбавлена найнеобхіднішого мінімуму ( одягу, їжі, шкільного приладдя). Дитина належним чином не спрямовується, практично не знає заборон і обмежень з боку батьків, які не вміють виховувати дитину. ”Опіка” таких батьків – це сварки, бійки між собою, тому діти віддають перевагу вулиці. У дитини порушується сон, часто змінюється настрій, на уроках сидить пригнічений, не слухає пояснень вчителя, порушується процес запам’ятовування, зосередження. Дитина негативно ставиться до навчання, прослідковується низький рівень мотивації. Дитина відчуває невпевненість, внутрішню порожнечу.
Хаотичний стиль виховання	Відсутність єдиного підходу до виховання, коли немає чітко визначених, конкретних вимог до дитини або спостерігається  суперечність, розбіжність у виборі виховних засобів між батьками. З часом невпевненість стає рисою характеру дитини, вона часто не дотримується своїх обіцянок, можуть казати неправду, не довіряє дорослим. Почуття нестабільності призводить до неочікуваних рішень, неадекватної поведінки, яка має захисний характер.
Демократичний стиль виховання	Батьки заохочують у своєї дитини особистісну відповідальність і самостійність, співвідносять їх з віковими можливостями. Дитина присутня при обговоренні сімейних проблем, бере участь у прийнятті рішень, вислуховує і обговорює думки і поради батьків, які вимагають від неї обміркованої поведінки і намагаються допомогти, чуйно ставляться до її запитів. При цьому батьки виявляють твердість, дбають про постійне дотримання дисципліни, що формує правильну відповідальну поведінку. В школі такі діти мають достатній рівень адаптації. Вони не соромляться запитувати, якщо їм щось не зрозуміло на уроці, під час пояснення вчителя.

Вчитель:

- Який стиль є оптимальним для сімейного виховання?

( демократичний)

- Дійсно, він характеризується високим рівнем вербального спілкування дітей і батьків, готовністю їх у разі потреби допомогти дитині, вірячи у їхню успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем.

„Ситуація успіху” – як підтримка для дитини.

3) Тест для батьків

 

«Чи досить добре Ви уявляєте собі результати вашого виховання?»

 

На це запитання Вам допоможе відповісти запропонований нижче тест.

Відповідайте тільки «так» або «ні».

1.   Ви досить часто кепкуєте з вад Вашої дитини?

2.   Вас непокоїть, що дитина надто багато часу витрачає на свою зовнішність?

3.   На Ваш погляд, відстоювання дитиною своєї позиції ні до чого доброго не призведе?

4.   Ви надто сильно переймаєтеся неприємностями та невдачами своєї дитини?

5.   За дитиною має бути постійний контроль з боку дорослих?

6.   Найкращі порадники у вихованні дитини — Ваші інтуїція та досвід?

7.   Діти і секс — ці поняття, на Ваш погляд, несумісні?

8.   Ви часто суворо критикуєте себе за помилки дітей?

9.   Чи вважаєте Ви, що більшість людей із Вашого оточення негативно ставляться до Вашої сім'ї?

10.Чи часто Ваша дитина викликає у Вас почуття жалю?

11.Ваша дитина приносить більше клопоту, аніж радощів?

12.Чи вважаєте Ви, що особливої уваги й турботи Ваша дитина потребує лише тоді, коли хворіє?

13.Чи переконані Ви, що дитина насамперед має слухатися старших?

Підсумки.

За кожну відповідь «так» ви отримуєте 10 балів.

110  і більше. Вам слід серйозно замислитися над своїми поглядами на виховання дітей. Справа не стільки в дітях, скільки у вашому характері. Дотримуючись такого стилю виховання, ви матимете значні труднощі, а через деякий час ризикуєте втратити ті зв'язки, які дуже цінуєте. Найкращий вихід із цієї ситуації — звернутися до консультанта зі стосунків або переглянути спеціальну педагогічну літературу. Але найголовніше — прислухатися до бажань і думок самої дитини. Тоді її майбутнє стане для Вас приємною винагородою.

70—100. Не виправдовуйте себе браком часу на заняття з дитиною, це не найкращий спосіб. Напевне, проаналізувавши свої проблеми, Ви уникнете труднощів у стосунках. Не забувайте, що впевненість у власних силах і самостійність — так само важливі для майбутнього Вашої дитини, як і повага до старших. І найперший крок — визнати, що дитина має право на власну думку.

ЗО—60. Ви робите все, аби зрозуміти свою дитину, і вважаєте, що найкраще, якщо дитина сама навчиться вирішувати свої проблеми. Ви не вимагаєте сліпого підкорення від дитини, але треба приділяти увагу дитячому розвиткові самостійного мислення.

Було б добре не лише розуміти позицію іншого, а й приймати її, навіть якщо це позиція дитини.

0—20. У Вас прекрасні стосунки з Вашою дитиною. Ви розумієте її проблеми й робите все, аби й вона розуміла Вас так само добре. Вам вдається головне — допомагати дитині ставати самостійною людиною, яка здатна на власний вибір. Ви вірите, що в майбутньому Ваша дитина буде доброю й справедливою людиною. Ви — здібний вихователь.

- Залежно від правильної побудови навчально – виховного процесу у дитини формується мотивація до начання, навчально – пізнавальні процеси та індивідуальні особливості молодшого школяра При виникненні труднощів у навчання потрібно розглянути умови її виховання і розвитку.

4) Аналіз заздалегідь проведеного з дітьми тестування

( допомагають у плануванні  навчально - виховної роботи )

( вчитель роздає батькам всі тести, що проводились з їхніми дітьми для подальшого аналізу )

  „Мотивація навчання”- «Намалюй свій настрій»

( проективна методика для діагностики адаптації дитини до шкільного навчання та визначення її емоційного стану)

1) Намалюй, який у тебе настрій, коли ти зранку прокидаєшся і збираєшся до школи.

2) Намалюй свій настрій в школі.

3) Намалюй настрій, з яким ти повертаєшся додому.

 

 

 

    „Самооцінка учня”,

 

 

 

 

 

Запропонувати учням поставити слово « Я » в один із кружечків. Якщо «Я» буде стояти в першому чи другому кружечку – висока самооцінка.

Якщо «Я» буде стояти у сьомому чи восьмому – низька самооцінка.

 

         „Я – лідер”.

Запропонувати дітям намалювати фігуру людини із трикутників, квадратів і кругів.

( можна порівняти з тим, яку геометричну фігуру вибрали батьки, коли заходили до класу і розподілялися на групи – це цікаво )

      - Лідерські здібності, комунікативність, генератори ідей, організатори.

     - Емоційні, комунікатори, емпатія.

 

      - Гарні професіонали, педантичні виконавці.

 

 

5) Перегляд короткометражного фільму із серїї „Єралаш” – „Терорист”

6) „Першокласник не хоче іти до школи” – дуже актуальне питання.

Поради психолога

Мама. Наша дочка-першокласниця раптом почала бунтувати: «Я не хочу йти до школи!» При цьому плаче зранку, закутується в ковдру, ховає голову під подушку. Що робити в такій ситуації?

Психолог. Чи відвідувала дочка до цього дитячий садок?

Мама. Так, звичайно, з п'яти років вона ходила в непоганий дитячий садок біля дому, щоб легше було підготуватися до школи, звикнути до дитячого колективу, привчитися виконувати певні обов'язки.

Психолог. А як ви реагуєте на небажання дитини збиратися до школи?

Мама. По-різному: спочатку лагідно умовляли, говорили, що школа — це для неї своєрідна робота і вона мусить туди йти, що тільки завдяки школі можна стати освіченою людиною. А інколи, коли поспішали на роботу, починали кричати, лаяти, підганяти, забирати ковдру. Обіцяли покарати за впертість та неслухняність.

Психолог. Слід звернути увагу на те, що в обох випадках стратегія ваших дій була недоцільною. У першому випадку дитина ще занадто мала, щоб всерйоз зрозуміти дорослі істини щодо користі навчан­ня для майбутнього, тому навряд чи ваші аргументи сприймалися. А в другому випадку ви вчиняли над дитиною насильство, псували настрій, роздратованою відправляли до школи і цим ще більше закрі­пили небажання йти на заняття.

Мама. А як ще можна діяти?

Психолог. Варто звернути увагу на такі моменти в організації життя вашої дитини:

—Чи правильно спланований режим дня (чи достатня кількість часу припадає на сон, прогулянки на свіжому повітрі, чи раціональне харчування, чи обмежується час вечірніх телепередач тощо).

—Чи не перевантажується дитина уроками та додатковими заняттями.

—Чи гарні взаємини у дитини з класним керівником і класом, де вона навчається (відсутність образ, конфлікту, сварок).

Якщо ж такі причини відсутні, треба, створивши доброзичливу атмосферу, спокійно дати відчути вашій дитині, що ви вважаєте її вже дорослою. А далі, використавши ігрові прийоми, попросіть її допомогти вранці зібрати свою постіль і загорнути бутерброд до школи в той час, як ви готуватимете сніданок: адже вам одному дуже важко впоратися з усіма справами. Тоді дитина встане раніше, щоб вам допомогти, а отримавши ваші заохочення та відчувши свою значущість, з гарним настроєм піде до школи.

Є ще один прийом, доцільний для першокласників: пов'язати початок шкільного дня з маленьким сюрпризом (це може бути незвичайний олівець, гумка, наклейка, зошит у яскравій обкладинці, улюблена цукерка, печиво тощо). Зауважмо, що купувати коштовні подарунки не слід, а з донькою домовтеся, що вона витягне «сюрприз» із ранця тільки перед початком занять.

Будьте певні, що вранішня сварка, яка вас так схвилювала, може бути просто психологічною захисною реакцією на нові шкільні вимоги. На нову роль школяра – першокласника, але з вашою допомогою все поступово нормалізується.

7) Обговорення педагогічних ситуацій.

- Мамо, можна я з Валею погуляю? Я вже все зробила.

- Не можна.

- Чому? Я і в кімнаті прибрала. Можна?

- Ні, не можна! – дратується мама.

- Ну чому – не можна? Я вчасно буду дома.

- Завелася „чому – чому”? Сказано: не можна!

Робота в групах

1 – Оцініть поведінку дитини і дорослого в наведеній ситуації.

2 – Який це стиль виховання?

3- Як би ви повели себе?

- Заслухайте листи  матерів , чи згодні Ви з її думкою?

Лист №1

"Усі батьки хочуть, щоб діти слухалися їх, але не завжди вміють цього досягти. Або роблять це пізно, коли дитина вже звикне не слухатися.

Я почала привчати свою доньку до слухняності, коли вона була зовсім крихіткою, коли помітила, що моя Ася розуміє слово "не можна". Тоді я почала не дозволяти їй дечого, але вдавалася до заборон нечасто. Говорила "не можна" спокійним голосом. Намагалася не допускати "досвіду неслухняності". І завжди поводилася з донькою лагідно. Адже коли серце дитини щире, матері легше прищеплювати те, що хочеш. На своєму материнському досвіді перекона­лася: слухняності можна досягти тільки любов'ю і довір'ям до дитини".

Чалгова-Головатая Н. Не таской, а лаской // Се-мья и шк. - 1985. - №1 - С. 14.

1.    Проаналізуйте позицію автора листа. Які виховні дії, на думку автора, сприяють слухняності дітей?

2.    Чи згодні ви з висловленою думкою? Як ви добиваєтеся слухняності дітей у своїй сім'ї?

Лист №2

"...Був у нас у сім'ї час, коли всі чомусь "заводились" через дрібниці, дратувалися, легко ображались один на одного. А чому, я ніяк не могла зрозуміти, і це дуже прикро вражало. Допоміг розібратися в цьому син — йому було тоді лише років десять—одинадцять: "Знаєш, мамо, ти б мені казала заздалегідь, що мені потрібно вдома зробити, я все зроблю, але потім ти мене вже не чіпай, а то завжди так не хочеться кидати своє заняття на найцікавішому місці". Мене це прохання насторожило і примусило поспостерігати за собою, за батьком, за всіма. І знаєте, що я виявила? Ми справді не давали одне одному спокою тим, що могли звернутися з проханнями, запитаннями, розмовами до будь-кого, незалежно від занять і справ кожного. Ми ж думали, що це добре, така свобода і невимушеність, а насправді це були звичайнісінькі безцеремонність, нетактовність. Вони й дратували нас дедалі більше і більше. Дякувати синові — він допоміг зрозуміти, у чому тут справа".

Никитина Л. А. Отчий дом. — М.: Знание, 1982. — С.59.

1.    Чи згодні ви з висновками автора?

2.              Подумайте, чи з повагою ставляться у вашій сім'ї до часу і справ один одного?

3.                   Що таке батьківське піклування про дітей? Чи включає це поняття такий аспект, як повага до їхніх інтересів, занять?

 

 

8) Вчитель: - Кожна мати і кожен батько хоче, щоб спілкування з дитиною приносило радість, щоб були взаєморозуміння і дружба. Сьогодні  я хочу Вас ознайомити з одним із ефективних способів спілкування з дитиною –

АКТИВНИМ СЛУХАННЯМ.

Активно слухати – значить „повертати” дитині в розмові те, що вона вам сказала, при цьому позначивши її почуття.

Ось приклад, як можна допомогти дитині поділитися почуттями та більше розповісти, що саме її хвилює.

 

Син. - Більше туди не піду!

Батько. – Ти більше не хочеш ходити до школи.

( Повторення почутого)

 

Донька. – Я більше не буду носити цей потворний капелюх!

Мати. – Тобі він дуже не подобається.

 

- Значно легше було б сказати:

- Як це ти не підеш до школи?

- Перестань вередувати, цілком пристойний капелюх!

Основні правила активного слухання.

            Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям, сядьте поруч з нею.

            Не ставте дитині запитань. Краще , щоб ваші відповіді звучали в стверджувальній формі.

            „Тримайте паузу” – дайте можливість дитині розібратися у своїх переживаннях.

Чим корисне активне слухання?

1) Зникає негативне переживання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: Якщо радість кимось розділяється, то вона подвоюється, а горе зменшується вдвічі.

2) Дитина, переконавшись що дорослий готовий слухати її, починає розповідати все більше, а батьки отримують цінну інформацію щодо проблем своєї дитини.

3) Даю можливість батькам встановити дружні відносини.

4) З часом батьки знаходять у собі більше терпіння, менше дратується, краще бачать, як і чому дитині буває погано. Зближує.

 

 

 

 

 

 

Тренінг

 

Орієнтовні ситуації для тренінгу ( по одній на кожну групу)

 

1. Не буду більше дружити з Петриком!

2. Не хочу прибирати іграшки!

3. Не взуватиме ці черевики!

( Вчитель пропонує ситуації для активного слухання. Батьки висловлюють різні думки – варіанти спілкування з дитиною)

 

 

 

Вчитель.  ( батькам роздаються пам’ятки ) 

ПОРАДИ БАТЬКАМ

 

1 – Залучайте дитину до „ЗАКОНОТВОРЧОСТІ”, встановлюючи правила і норми, обов’язкові для виконання .

 

Використовуйте для цього такі висловлювання:

      „Я хочу з тобою порадитись”,

      „Давай домовимось”,

      „Вибирай!”,

      „Міняюся, не дивлячись!”.

 

2 – Вимагаючи слухняності, робіть це твердо й рішуче.

  Не повторюйтесь

  Будьте мужніми, навіть коли здається, що дитина вас просто ненавидить- це тимчасово.

  Не втрачайте самовладання.

3 – Не говоріть своїй дитині ці слова:

©      „ти завжди...”

©      „ти ніколи...”

©      „це ж елементарно...”

©      „ну що хорошого можна чекати від тебе..”

©      „Буде так, як я сказав..”

 

4 – Якщо справа дійшла до покарання...

§  Покарання має бути спів мірним зі вчинком.

§  Не карайте ігноруванням.(Гра в мовчанку не під силу дитині )

§  Роз’ясніть дитині наслідки її поведінки ( Якщо не вимила посуд – то ви тепер не встигнете спекти пиріг, який усі люблять)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9)

( Кожній бригаді пропонується  скласти по 3  вирази  із розрізних смужок паперу: закінчити вислів!)

І. Поради батькам.

 

Якщо дитина зростає в атмосфері критики,… вона вчиться засуджувати. Якщо дитина зростає в атмосфері ворожнечі,… вона вчиться боротися. Якщо над дитиною глумляться,… вона стає соромливою. Якщо дитина живе в страху,….   вона стає боязкою. Якщо дитину постійно соромлять, … вона звикає почуватися винною. Якщо дитина зростає в толерантному середовищі,… вона вчиться бути терплячою. Якщо дитину підбадьорюють, …. вона вчиться впевненості. Якщо дитина зростає в атмосфері прийняття, …. вона вчиться любові. Якщо дитина зростає в атмосфері похвали,…. вона вчиться любити саму себе.

 

 

10) Вчитель:  – Шановні батьки ! А  зараз я  вам пропоную прослухати побажання і бажання ваших дітей на магнітофонному запису. Будь ласка, прислухайтесь до них! Зробіть висновки.

Дякую Вам !